Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Щира шахрайка 📚 - Українською

Читати книгу - "Щира шахрайка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Щира шахрайка" автора Емілі Локхарт. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 52
Перейти на сторінку:
Їм залишили номер, щоб зателефонувати, коли вони будуть готові здати човен.

Іммі здавалася похмурою. Вона сказала, що рятувальні жилети порепані, а човен не завадило б пофарбувати. Але у будь-якому разі до човна вона сіла.

Перепливти затоку забрало півгодини. Сонце припікало. Вода була дивовижно блакитною.

На Кулебріті Джул та Імоджен зістрибнули у воду та витягли човен на берег. Джул обрала стежку, і вони рушили. Іммі йшла мовчки.

— Куди тепер? — запитала Джул, коли вони опинилися на розвилці.

— Куди захочеш.

Вони пішли ліворуч. Пагорб був крутий. За п’ятнадцять хвилин ходьби нога Іммі зіскочила зі скелі. Вона сперлася ступнею об дерево, щоб перевірити ногу.

— Усе гаразд? — спитала Джул.

З ноги Іммі ледве точилася кров.

— Так, нормально.

— Якби ж був пластир, — сказала Джул. — Треба було взяти із собою.

— Але ти не взяла, тож усе гаразд.

— Вибач.

— Це не твоя провина, — мовила Іммі.

— Я маю на увазі, мені прикро, що це сталося з тобою.

— Облиш, — відповіла Імоджен і рушила далі пагорбом. Досягнувши вершини, вони опинилися на чорних скелях.

Скелі відрізнялися від того, якими їх собі уявляла Джул. Іще прекрасніші. Майже лячні. Темні й слизькі. Вода вливалася в них і омивала, створюючи басейни, що видавалися нагрітими сонцем. Деякі скелі були вкриті м’якими зеленими водоростями.

Навколо — ані душі.

Іммі роздяглася до купальника і плавно ковзнула в найбільший басейн, не зронивши ні слова. Вона була засмаглою і вдягненою в чорне бікіні з поворозкою навколо шиї.

Джул раптом відчула себе огрядною та мужикуватою. М’язи, над якими вона так завзято працювала, здавалися незграбними, а блідо-блакитний купальник, у якому вона провела усе літо, жалюгідним.

— Вода тепла? — запитала вона про мілкий басейн.

— Дуже тепла, — відповіла Іммі. Вона нахилилася, плескаючи водою на руки і на потилицю. Джул дратував кепський настрій Іммі. Врешті-решт, не через неї Імоджен роздряпала ногу. Єдиною провиною Джул було те, що вона сказала, що хоче взяти напрокат човен і побачити Кулебріту.

Іммі була розбещеною дитиною, яка закопилює губи, коли щось виходить не так, як вона хоче. Це було одним з її обмежень. Ніхто ніколи не казав «ні» Імоджен Соколофф.

— Може, підемо до маяка? — запитала Джул. Він був найвищою точкою на острові.

— Можемо.

Джул хотіла, щоб Іммі виявляла ентузіазм. Одначе та цього не робила.

— Із твоєю ногою усе гаразд?

— Імовірно.

— Ти хочеш піти до маяка?

— Я могла б.

— Але чи ти хочеш?

— Що ти хочеш, аби я відповіла, Джул? «О, побачити маяк — це моя мрія»? На Віньярді я бачила чортів маяк кожен день свого життя. Ти хочеш, щоб я сказала, що вмираю, так хочу піднятися туди зі своєю скривавленою ступнею в таку шалену спеку й побачити крихітну споруду, що скидається на мільйон крихітних споруд, які я бачила раніше безліч разів? Цього ти хочеш?

— Ні.

— Тоді чого ти хочеш?

— Я просто спитала.

— Я волію повернутися до готелю.

— Та ж ми щойно приїхала сюди.

Імоджен вилізла з води, вдягнулась і проштовхнула поранену стопу в сандалю.

— Можемо повернутися, будь ласка? Я хочу зателефонувати Форресту. Мій мобільник тут не працює.

Джул висушила ноги і взулася.

— Чому ти хочеш зателефонувати йому?

— Тому що він мій хлопець, і я сумую за ним, — відповіла Іммі. — А що ти думала? Що я порвала з ним?

— Я нічого не думала.

— Я не порвала з ним. Я зробила перерву й приїхала на Кулебру, ось і все.

Джул закинула на плече сумку, у якій лежали їхні спільні речі.

— Хочеш повернутися, то вертаймося.

* * *

Від захвату, який Джул відчула за останні кілька днів, вона була як вичавлений лимон. Усе здавалося напруженим і буденним.

Вони витягли човен досить далеко на берег, отож, повернувшись на пляж, мали штовхати його по піску. Потім вони застрибнули до човна, відв’язали весла і почали гребти, щоб спустити його на воду досить глибоко, аби той тримався на воді й вони змогли запустити мотор.

Імоджен не говорила багато.

Джул запустила двигун і тримала курс на Кулебру, яка була помітна з відстані.

Іммі сиділа на передній частині човна, її профіль драматично вирізнявся проти моря. Джул глянула на неї і відчула хвилю приязні. Іммі була прекрасна, і в її красі помітно було те, що вона добра. Добра до тварин. Вона з тих друзів, які приносять вам каву, приготовлену саме так, як вам подобається, купують квіти, позичають книжки і печуть кекси. Ніхто краще за Іммі не знає, як веселитися. Вона привертає до себе людей; усі її люблять. Вона має своєрідну силу — гроші, ентузіазм, незалежність, — яка осяює її. Й ось тут була Джул, у відкритому морі, в шаленому бірюзовому морі, поруч із цією рідкісною, унікальною людиною.

Ніщо з їхньої суперечки не важило. Це була втома, от і все. Навіть найкращі друзі сваряться. Це складник щирих взаємин.

Джул заглушила мотор. Море було дуже спокійне. На обрії ніде не було іншого човна.

— Усе гаразд? — запитала Імоджен.

— Мені шкода, що я наполягла взяти в прокат цей йолопський човен.

— Усе добре. Але, будь ласка, послухай. Я повертаюся на Віньярд, щоб бути з Форрестом уже завтра вранці.

Джул запаморочився світ.

— Чому?

— Я казала тобі, що сумую за ним. Мені зле від того, як я поїхала. Я була засмучена через… — Іммі зупинилася й, вагаючись, дібрала слова. — Через те що сталося з прибиральником. І через те, як Форрест уладнав ту ситуацію. Проте мені не слід було тікати. Я забагато втікаю.

— Ти не мусиш повертатися на Віньярд через те, що почуваєшся вдячною Форресту і всім людям, — сказала Джул.

— Я кохаю Форреста.

— Тоді чому ти постійно йому брешеш? — вигукнула Джул. — Чому ти тут, зі мною? Чому ти досі думаєш про Ісаака Таппермана? Люди не вчиняють так, коли закохані. Не можна лишати коханого посеред ночі й чекати, що він тішитиметься, коли ти знову з’явишся. Не можна нікого так кидати.

— Ти заздриш мені через Форреста. Я зрозуміла. Але я не якась лялька, з котрою можна гратись і не ділитися, — відрубала Іммі. — Я гадала, що подобаюся тобі за те, ким я є — без моїх грошей, без усього. Я гадала, що ми подібні й що ти мене зрозуміла. Було легко усе тобі розказувати. Та чимраз більше відчуваю, що ти маєш таке собі уявлення про мене: «Імоджен Соколофф», — вона так вимовила своє ім’я, ніби воно було написане курсивом, — але це не я. У тебе таке уявлення про людину, котра тобі

1 ... 32 33 34 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щира шахрайка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щира шахрайка"