Читати книгу - "Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців, Оксана Мороз"

# 11. Приклеювання дивного ярлика

• Типовий об’єкт: політик чи громадський діяч, робота може бути і в плюс, і в мінус.

• Типовий замовник: він сам або опонент.

• Типова схема: придумують епатажний образ і/або слоган, на якому потім вибудовують інформаційну атаку.

• Типові канали: переважно соцмережі, рідше ТБ.

На що насамперед варто звертати увагу в разі викриття:

— наскільки сутність об’єкта порівнянна з реальною заявою.

ПРИКЛАД

Узимку 2019 року кандидат у президенти України Ігор Шевченко похвалився в Facebook тим, що на економічному форумі в Давосі взяв чотири безкоштовні шапки замість однієї. Традиційні в’язані сині шапки в Давосі можна вільно взяти зі спеціальних контейнерів.

Безкоштовні подарунки він назвав «давоські трофеї», а саме відео з «шапковою оборудкою», як ­назвав її сам політик, виклав на своїй сторінці в Facebook. Там само екс-міністр поскаржився, що під час «шапкової операції» його зупинив охоронець і порадив іти геть. Однак Шевченка це не зупинило.

Звісно, багато хто сприйняв цей факт і піар навколо нього як ганьбу, тож здійнялися бурхливі обговорення в ЗМІ й соціальних мережах. А втім, це лиш підвищило впізнаваність Шевченка. Згодом він використовував візуалізацію «сині шапки» у своїй рекламній кампанії.

(За матеріалами ВВС)

# 12. Демонстрація дива

• Типовий об’єкт: переважно політик або релігійний діяч.

• Типовий замовник: він сам.

• Типова схема: робиться дуже бажане для людей, але таке, що суперечить будь-яким законам життя, економіки тощо.

• Типові канали: здебільшого це інформаційна бомба.

На що насамперед варто звертати увагу в разі викриття:

— масштабування і сама суть дива;

— думка незалежних експертів про його природу й наслідки.

ПРИКЛАД

Найяскравіші ілюстрації такого вірусу існують в офлайні і практикуються на заходах різноманітних сект. Кульмінація їхньої дії — «чудодійне» зцілення на сцені тяжко хворих і калік. Самі ці «факти» запускають механізм поширення вірусу.

Наприклад, навесні 2016 року в Криму став «мироточити» бюст імператора Миколи II, встановлений біля прокуратури. За «збігом» першою це побачила одіозна Наталія Поклонська. Це стало тривалим вірусом, який використовували з різною метою.

3.6. Як створюють контент для вiрусу

Як я вже зазначала, щоб розпізнати вірус, не потрібно детально вивчати його суть. Утім знання загальних шаблонів створення контенту для вірусу допоможе ефективніше доповнити роботу з інструментального патерну.

Нижче описано базові конструктори створення контенту для інформаційних вірусів.

Тип 1: моновідео. Це може бути документальний фільм, інтерв’ю, розслідування, новинний сюжет.

Основна відмінна риса — емоційне висвітлення однієї думки. При цьому цю думку донесено в різних форматах:

— думка самого героя;

— думка його оточення;

— думка «незалежних» експертів;

— думка відомих людей (основний критерій — упізнаваність їх серед цільової аудиторії та лояльність цільової аудиторії до них, при цьому їхній рід заняття не має жодного значення);

— велика кількість цифр, фактів тощо.

Усе це упаковано в емоційну історію. Звісно, десь за сюжетом можна вставити одну-дві спроби отримати альтернативну думку, але без її розкриття (наприклад, «ми відправили запит, але нам не відповіли» або фрази з відповіді, вирвані з кон­тексту).

Завдання: змусити вас емоційно включитися, співпереживати герою. Як наслідок, з недовірою, а то і відторгненням ставитися до будь-якої альтернативної інформації про нього.

РЕМАРКА

Матеріали, які формують вірус, зазвичай не мають автора і/або цей автор досі не був відомий. Якщо матеріал реальний, він одразу матиме посилання на профіль автора і/або його легко можна знайти в Facebook самостійно, а Google видає інші матеріали автора.

У всіх резонансних матеріалах потрібно перевіряти автора в Facebook. Якщо він реальний, то з імовірністю, близькою до 100%, він і його редактор запостили матеріали на своїх сторінках в соцмережах.

Звісно, завжди є ймовірність того, що резонансний матеріал зробив стажер. Та й у цьому разі його завжди супроводжує старший колега і/або редактор — його ім’я також вказано в авторстві.

Тип 2: аналітичний матеріал. Це може бути стаття, теле- або радіопрограма.

Основна відмінна риса — невідомі джерела або компанії, які зробили дослідження, надали дані.

Зазвичай, коли дані надає шанована — або хоча б існуюча — компанія, завжди наявні такі елементи:

— коментар спікера компанії з інтерпретацією даних;

— опис методології дослідження;

— посилання на повну презентацію або розширений прес-реліз;

— посилання на сайт компанії.

Часто дані реальних досліджень, особливо якщо вони унікальні і/або резонансні, презентує сама дослідницька компанія на прес-конференції, а статті й новини з’являються після неї.

Звісно, завжди варто ґуґлити компанію і вивчати її сайт. Особливу увагу потрібно звертати на три моменти:

• хто засновник, власник, керівник компанії і чи є у нього відповідна компетенція. Переважно всі реальні аналітичні центри та дослідницькі компанії заснували й очолюють світочі своїх галузей;

• які дослідження компанія здійснювала до цього і чи йшлося про них у ЗМІ. Напевно, згадування про будь-які громадські проекти є на сайті компанії, а Google покаже, чи посилалися на них раніше.

• до яких асоціацій компанія входить.

Типовий формат вірусного матеріалу порушує більшість із перелічених вище критеріїв. До того ж усе упаковано в емоційну історію. А в самому матеріалі будуть наявні:

— емоційний і однобокий заголовок;

— однобокі коментарі експертів або коментарів не буде взагалі;

— дані подано однобоко, без огляду на загальну ситуацію і/або історичні факти.

Завдання: змусити вас емоційно включитися і сформувати однозначне й однобоке судження щодо певної теми або людини.

РЕМАРКА

Здебільшого подібні матеріали з’являються під час виборчих кампаній (рейтинги) або під час обговорення в суспільстві дражливих тем: мова, вступ до НАТО, формула Штайнмаєра тощо. Дослідження здійснюють кілька дослідницьких компаній. Їхні дані можуть відрізнятися. В об’єктивних матеріалах часто наведено дані всіх компаній, включно з ретроспективою. А представники компаній детально пояснюють, як варто тлумачити ці дослідження.

Є ще одне загальне, але доречне правило: соціолог завжди дасть професійне тлумачення, а журналіст і експерт завжди будуть суб’єктивніші.

Тип 3: новина або пост.

Основні відмінні елементи:

— кричущий, емоційний заголовок;

— немає посилання на першоджерело, зокрема гіперпосилання;

— першоджерелом є лише чийсь пост, твіт, при цьому не зазначено, що інформацію підтвердили інші джерела;

— зміст заголовка відрізняється від решти тексту;

— емоційна подача;

— посилання на невідомих експертів, блогерів, невідомих політиків, бізнесменів;

— ілюстрація цифрами, без вказівки джерела і вихідного гіперпосилання.

Завдання традиційне: цей матеріал на конкретну тему мають побачити першим, щоб включилися в нього емоційно і вважали цю версію правильною.

РЕМАРКА

Перш ніж вирішувати, вірити інформації чи ні, дуже важливо проаналізувати ресурс, де її опубліковано. Насамперед зверніть увагу, чий це ресурс. Зауважте при цьому два моменти:

— чи є публічна редакція;

— хто власник і як його публічні інтереси перетинаються з темою опублікованого матеріалу.

Опишу два найтиповіші кейси.

Ви побачили матеріал в онлайн-ЗМІ. Далі дивіться, чи є на сайті інформаційний розділ з фізичною адресою редакції, чи зазначено головного редактора, редакторів розділів. Якщо всі відповіді «так», значить, частка об’єктивності в цьому матеріалі доволі висока. Звісно, такі ЗМІ теж грішать джинсою, але вони її