Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

четвергах в Юніоні, вівторках та п’ятницях у Вестфілді, середах та суботах в Лівінгстоні, бували дні, коли батько не мав змоги приїхати додому на вечерю і повертався о десятій або десятій тридцять, себто аж годину потому, як малого Фергюсона вкладали спати. Тому єдиним днем, коли він міг гарантовано бачити свого батька, була неділя, але з неділями теж все було не так просто, бо після сніданку та після обіду кілька годин відводилося на теніс, що означало теліпатися слідком за батьками на міські корти і чекати, поки батько з матір’ю зіграють сет, щоби потім трохи поцюкати м’яч разом із матір’ю, поки батько гратиме свій щонедільний матч з Семом Браунштейном, його тенісним приятелем іще з дитинства. Фергюсон не зневажав теніс, він просто вважав його нудним у порівнянні з бейсболом та футболом, котрі, на його думку, були найкращими іграми в світі; кращим за теніс був навіть пінг-понг, якщо йшлося про ті види спорту, де були присутніми сітка та м’ячики-стрибунці, тому з непростими почуттями плентався він весною, влітку й восени на відкриті корти, сподіваючись кожної суботи, коли лягав спати, що завтра вранці буде дощ.

Коли ж дощу не було, то після тенісу вони їхали до Саут-Орандж-Вілидж і обідали в «Грюнінгу», де Фергюсон наминав чималенький гамбургер з мисочкою м’ятного морозива; то була довгоочікувана трапеза, і не лише тому, що в «Грюнінгу» робили найсмачніші в усій окрузі гамбургери та виготовляли власне морозиво, а й тому, що там смачно пахло – сумішшю теплої кави, смаженого м’яса та солодкуватими випарами всіляких десертів; то були такі смачні аромати, що Фергюсон аж розчинявся у блаженній насолоді, вдихаючи їх повними легенями. А потім, увібравшись до батькового двокольорового (сіро-білого) седану «олдсмобіл», вони поверталися до свого будинку в Мейплвуді помитися й перевдягнутися. В типову неділю після цього відбувалося одне з чотирьох. Вони залишалися вдома, щоби, як висловлювалася матір, «попоратися», що, в основному, означало ходити слідком за батьком з кімнати до кімнати й дивитися, як він ремонтував те, що потребувало ремонту: зливний бачок у туалеті, згорілі електричні запобіжники, рипучі двері, а матір тим часом сиділа на дивані й читала журнал «Лайф», або спускалася до підвальної фотостудії проявляти плівки та фотографії. Другий варіант полягав у поході в кіно, що подобалося йому та матері найбільше з усіх способів проведення вільного часу в неділю, але батько часто не розділяв їхнього кіношного ентузіазму, бо фільми його майже не цікавили, так само, як і все решта з того, що він називав «сидячими розвагами» (телевізійні вікторини, концерти, мюзикли), неначе посидіти пару годин в кріслі, пасивно всотуючи в себе «цілу купу дурнуватих вигадок», було для нього найгіршими тортурами у світі, але матір зазвичай перемагала в суперечці, погрожуючи піти до кіно без нього, тому троє Фергюсонів знову сідали до авто і їхали подивитися найостанніший вестерн режисера Джиммі Стюарта або комедію за участю Мартіна і Льюїса (Джеррі Льюїс – неперевершений!), і Фергюсон завжди дивувався, наскільки швидко його батько засинав у темряві кінотеатру – забуття поглинало його іще тоді, коли на екрані повзли початкові титри: голова відхилялася назад, губи поволі розкривалися, тому коли починали гриміти постріли, коли грала музика, і падав на підлогу розтрощений посуд, батько вже міцно спав. Оскільки Фергюсон завжди сидів поміж батьками, то він плескав матір по руці кожного разу, коли батько отак «відключався», і, заволодівши її увагою, кивав на нього великим пальцем, мовляв, поглянь, знову він за своє. А матір, в залежності від настрою, або піддакувала й посміхалася, або хитала головою й хмурилася, інколи видаючи коротенький стриманий смішок, а інколи видихаючи щось безсловесне на кшталт «угу». На той час, коли Фергюсону виповнилося вісім, батькові кіношні «відключки» стали настільки звичними, що матір почала називати їхні недільні екскурсії до кінотеатру «двогодинною сонною терапією». Вона більше не питала свого чоловіка, чи хочеться йому сходити в кіно. Натомість вона питала його: «Як щодо пігулки снодійного, Стенлі? Якраз виспишся добряче перед роботою». Зачувши цю фразу, Фергюсон завжди сміявся. Інколи батько сміявся разом із ним, але здебільшого – ні.

Коли ж вони не поралися в хаті й не ходили до кіно, Фергюсони проводили недільний вечір за візитами до знайомих, або знайомі приходили з візитами до них. З огляду на те, що більшість клану Фергюсонів мешкали тепер з іншого боку країни, родинні тусовки в Нью-Джерсі припинилися назавжди, але поблизу жило кілька друзів, тобто друзів батьків малого Фергюсона, зокрема, материна подруга дитинства з Брукліна, Ненсі Соломон, яка мешкала в Вест-Орандж і виготовляла олійні малюнки для студії «Роузленд»; був також батьків друг дитинства з Ньюарка, Сем Браунштайн, який жив у Мейплвуді і кожного недільного ранку грав з батьком у теніс, тому інколи в неділю пополудні Фергюсон зі своїми батьками приїздили в гості до Браунштайна та його дружини Пеггі, яка народила йому трьох дітей, дівчинку та двох хлопчиків; всі вони були старшими за Фергюсона щонайменше на чотири роки, а інколи Браунштайни відвідували Фергюсонів у їхньому будинку, який невдовзі вже не мав бути їхнім; інколи замість Браунштайнів приїздили Соломони – Ненсі зі своїм чоловіком Максом та двома своїми хлопцями, Ст’юї та Ральфом, кожен з яких був молодшим за Фергюсона щонайменше на три роки; ці човникові нью-джерсійські візити стали для малого Фергюсона тяжким випробуванням, бо він був надто дорослим, щоби з насолодою гратися з малими Соломонами, і надто малим, щоби з задоволенням гратися з дітьми Браунштайнів, які насправді були вже надто дорослими, щоби вважатися дітьми. Тому Фергюсон під час цих тусовок часто почувався розгубленим, не знаючи, куди йти і що робити, бо йому швидко набридали витівки трьохрічного Ст’юї та шестирічного Ральфа, а розмова між п’ятнадцяти-та сімнадцятирічними хлопцями Браунштайнів йому була незрозумілою взагалі, тому йому не залишалося нічого іншого, як проводити свій час в компанії тринадцятирічної Анни Браунштайн, яка вчила його грати в кункен та настільну гру під назвою «Кар’єра», але вона вже була наділена помітними грудьми, а в роті у неї були ортодонтичні скоби, через які він не міг на неї спокійно дивитися, бо в тих скобах постійно застрявали харчі – крихітні шматочки помідорів, недоїдене м’ясо, тому кожного разу, коли вона посміхалася (а посміхалася вона часто), у Фергюсона виникав напад мимовільної конвульсивна нудоти, і йому доводилося швидко відвертатися.

Втім, тепер, коли вони вже були на грані переїзду до нового будинку, що дало Фергюсону важливу нову інформацію про його батька (проблема надмірних грошей, надмірного часу, витраченого на заробляння грошей, настільки надмірного,