Читати книгу - "Мала, Олекса Мун (Alexa Moon)"

Але в цю бочку дуже солодкого меду, доля додає пристойну ложку дьогтю. Як тільки я отримую незрівнянну насолоду від того, як Матвій вміло користується моїм розташуванням, у задній кишені починає дзижчати телефон.

Я не відразу розумію, що відбувається, бо у вухах глухо бʼє кров, що дуже пульсує. Це було настільки швидко, яскраво та приємно, що слух не відразу повертається до мене, в принципі, як і будь-які інші почуття.

— Це в тебе? — Матвій допомагаючи стати на слабкі ноги, нахабно лізе в задню кишеню за моїм телефоном. — Єфим. — Сухо кидає, глянувши на екран. — Можна, я відповім?

У мене встромляється крижаний погляд, за секунду змушуючи прийти до тями.

— Ні, звичайно! — швидко застібаю джинси та вихоплюю телефон. Скидаю виклик.

— З ним треба щось зробити! — дивимося на мене з-під чола.

— Треба! — боюсь підняти на нього погляд.
У моїй руці знову починає вібрувати телефон і на дисплеї відображається все теж саме ім'я.