Читати книгу - "Будь моїм, Тома Глубокова"

- Сподіваюся, що ніколи більше, - посміхнувся, хоч і складно розбитими губами робити це безболісно.

У машині я відкидаюся на спинку сидіння і пристібаюся. Прикриваю очі. По всьому тілу відчуваю синці, садна, тканина одягу подекуди прилипає до бинтів або пластирів.

Вже світає, тому в місті порожньо і я автоматично їду не до себе додому, а до неї. Бажання бути ближче навіть в такому стані та вигляді не пропадає ні на мить.

Лілі живе в старій п'ятиповерхівці майже на околиці міста, далеко, якщо чесно, від мого будинку. Район убитий, сумний і брудний, а мій автомобіль здається інопланетним об'єктом. Тут і інші машини є, але старі або дуже розбиті. І атмосфера навколо дуже пригнічує. Не для такого ангела, як вона. Я поставив на кермо підборіддя, подивився наверх, не розуміючи, що мені робити. Вона мені відмовила, а я це визнати не можу.

А мені боляче це усвідомити і боляче змиритися, жити, як раніше. Знаю ж, що вже не зможу жити, ніби нічого не сталося.

Не знаю, навіщо пишу Єгору щоб дізнався все про її батьків. Знати, що батько у неї мудак, напевно - дивно, та й що мені робити з цією інформацією, теж не розумію. Помічник прокинеться, відразу побачить це повідомлення і буде ж займатися ним, бо якщо я пишу якісь завдання о п'ятій ранку, то це або я дуже п'яний, або дуже пригнічений, або і те, і друге. Та й напружувати когось своїми проблемами, як… Колись мене… Не хочу.

Їду додому, так і не зважившись на щось більш серйозне. Якщо буду йти на фортецю напором і впевненістю, вона впаде. Але я дуже хочу, щоб вона сама здалася, не в силах терпіти власні почуття і стримувати їх. Це найсолодше. Це найцінніше.

Душ все ж прийняв. Трохи пластирів від гарячої води відлипли, бинти намокли, але стало легше і я навіть розслабився. У дзеркалі був якийсь жахливо побитий мужик з п'яними очима. Посміхнувшись, він почухав коротку бороду і випив віскі з пляшки, яку приніс із собою. На тілі красувалося багато візерунків, кольорів і синців. Свіжі рани на губах і скронях, при чому на обох, не кровоточили, але саднили, від чого алкоголік в дзеркалі морщився. Він здивовано оглянув кісточки рук, хильнув ще алкоголю, залишив пляшку на тумбочці і пішов.

Повалився на м'яку постіль, що пахне нею. Спала ж тут минулої ночі. Обійняв подушку, стискаючи до хрускоту у власних хребцях і ледь закрив очі, мені стала ввижатися вона. Її м'яке волосся, посмішка, ніжне тіло. Немов підлітку, мені снилися такі сни...

А через години три мене розбудив Ігнатов. З претензіями. Звичайно, з претензіями.

Побачивши, хто дзвонить, я сів у ліжку, почесав потилицю, скривився від похмілля і яскравого сонячного світла. Ох, зараз як почне мені мізки промивати...

І я правий.

- Якого біса, Кір, ти вважаєш себе нижче мене? Досі! - здається, він обурений. Але не дивує і наступним питанням:

- Якого хріна ти поперся до Руса?!