Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

Ендрю стверджував, що назавжди залишатиметься вірним пам'яті Енн Боєр Кук, — але вдова мірошника, попри весь свій супокій, була напрочуд жвавою; її карі очі блищали, і видавалося, що вона весь час усміхається всередині, тішачись з якогось жарту, зрозумілого тільки їй. А Ендрю, коли донька запевнила його, що як він одружиться вдруге, то ані вона, ані Ебенезер не розглядатимуть це як образу пам'яті їхньої матері, зніяковів і порадив Анні подумати про те, за кого вийде заміж вона, перш ніж братися влаштовувати його шлюб. Ебенезер до цього часу не дуже усвідомлював, що його батько, зрештою, не такий уже й безнадійно старий, адже йому було всього лиш десь за п'ятдесят, і він, наприклад, був старший від Берлінґейма приблизно на стільки ж, на скільки Берлінґейм був старший од близнюків, і в ньому досі вгадувалася чоловіча сила, попри його сиву бороду, всохлу руку і не дуже міцне здоров'я, що останнім часом давалося взнаки.

Поруч із Роксанною, посередині цього зібрання, сиділи Генрієтта і Джон Макевой — коханці, яким нещодавно пощастило возз'єднатися і про яких ніхто не поширював жодних пліток: вони не робили жодної таємниці зі своїх почуттів, і всі очікували, що скоро мають оголосити про їхні заручини. Праворуч від них на іншій дузі цього півкола сиділи Річард Совтер, Вільям Сміт, Люсі Роботем і полковник, її батько, у такому порядку; чи то пак усі сиділи, окрім полковника Роботема, що, здіймаючи галас, мов дзиґа крутився за кріслом, у якому, насупившись від сорому, сиділа його донька. Бондар утупився поглядом у свої черевики та вряди-годи кивав, коли Совтер щось шепотів йому на вухо; він не наважувався підвести очі й подивитися на Ебенезера чи на ратника з посполитого рушення, що стояв в одязі зі шкотського сукна, тримаючи напоготові мушкета, ратника, що його Ніколсон п'ятьма хвилинами раніше підвищив до звання сержанта.

За браком молотка губернатор постукав об край стола своїм ціпком.

— Ну, добре, хай йому грець, засідання суду оголошується відкритим. Наш довірений друг Нік Лоу розробив хитру систему, щоб записувати слова, коли хтось говоритиме, і на цій підставі ми призначаємо його секретарем цього суду.

Ебенезер побачив, які великі можливості дає ця обставина.

— Із вашого дозволу, Ваша Світлосте… — зважився він на слово.

— Ні, не дозволяю, — відрізав Ніколсон. — Ви ще матимете вдосталь часу, аби сказати все, що стосується справи.

— Це стосується секретаря, — наполягав на своєму Ебенезер. — З огляду на надзвичайну заплутаність цієї справи, у якій питання тожсамості мають таку велику вагу, я так гадаю, що було б розумним встановити від самого початку тверде правило: цей суд не вчинятиме жодних дій і не вислуховуватиме жодних свідчень, якщо вони не будуть здійснюватися і даватися під справжніми іменами тих, хто має стосунок до справи, щоб надалі ніхто не зміг поставити під сумнів законність рішень цього суду. Із цією метою я прошу Вашу Світлість призначити секретаря і привести його до присяги, зазначивши його справжнє ім'я.

Цілком зрозуміло, що Анна була дуже стривожена цією пропозицією, а решта, особливо Ендрю, були спантеличені; але і Ніколсон, і сер Томас явно оцінили стратегію поета, який створив прецедент, що йшов на користь його справі, і Берлінґейм, злегка кивнувши, дав знати, що схвалює інший намір Ебенезера.

— Без жодних сумнівів, це буде дуже розумний крок у цьому судочинстві, — погодився Ніколсон і вирік, звертаючись до всіх присутніх у кімнаті: — Тож хай буде усім відомо, що Ніколас Лоу — це, так би мовити, військове псевдо, і ми призначаємо його секретарем цього суду під його справжнім ім'ям Генрі Берлінґейм Третій — я правильно сказав, Генрі?

Берлінґейм ще одним кивком підтвердив, що його насправді так звати, але вся його увага, як і увага близнюків, була спрямована на Ендрю Кука, який враз побілів як полотно, почувши це ім'я.

— Далебіг! — засміявся Макевой, не розуміючи, яка тут склалась ситуація. — Невже це й справді ти, Генрі? Останніми днями чудеса як із рога сиплються! Ти чула, Генрієтто…

Генрієтта шикнула на нього; Ендрю важко звівся на ноги, дивлячись нищівним поглядом на Берлінґейма.

— Бог мені свідок! — почав він і був змушений зупинитися й декілька разів сковтнути, щоб опанувати себе. — А щоб ти горів у пеклі, Генрі Берлінґейм…

Він зробив крок до стола; Ебенезер виступив наперед і схопив його за руку.

— Сядьте, батьку: у вас немає жодних підстав мати храп на Генрі й ніколи не було. Це на мене ви повинні гніватися, а не на Генрі чи Анну.

Ендрю недовірливо подивився на обличчя сина і на руку, що стримувала його; але зупинився і далі не пішов.

— Та годі вже тобі, Ендрю, — сказала місіс Рассекс. — Ти відповідач у цій справі, а не позивач. І, як на те пішло, той, хто вдається до ошуканства, має мало прав на те, щоб скаржитися на обман.

— Я цілком згоден! — озвався полковник Роботем і раптом закашлявся, відчувши на собі глузливий погляд Берлінґейма.

Ніколсон постукав по столі, закликаючи до порядку.

— Ви зможете владнати свої особисті справи потім, — вирік він. — Сідайте, містере Кук.

Ендрю вчинив, як йому сказали. Роксанна нахилилася, щоб прошепотіти щось йому на вухо, а Анна схвально поплескала брата по руці. Живчик у Ебенезера бився ще пришвидшено, але Генрі Берлінґейм підморгнув йому, і в нього відлягло від серця. За якусь мить однак уже була його черга хвилюватися: кухарка-французка підійшла до дверей і пошепки щось повідомила ратникам, які перегородили їй вхід і переказали губернатору це донесення, що, як здавалося, складалося з двох частин, першу з яких він вислухав, подякувавши кивком, а другу зустрів прокльоном.

— Вам, либонь, буде приємно взнати, пані Рассекс, — виголосив він, — що ваш приятель капітан Еврі вислизнув з наших рук і зараз прямує до Філадельфії, де, я в тому цілком певен, знайде собі затишну гавань і вдосталь спільників.

Роксанна відповіла, що ані її ніжні почуття до Довгела Бена Еврі в минулому, ані ті її зобов'язання, що могли виникнути перед ним останнім часом, не затьмарили їй зір і не заважають бачити ганебність його піратського ремесла: вона була б вдячна Його Світлості, якби він пригадав, що це саме вона донесла про місцеперебування Еврі й просила б більше не ставити