Читати книгу - "Нічний черговий"

Крокуючи взад і вперед по похмурій кімнаті, з нервами, напнутими, як гітарні струни, я згадував стару приказку — біда іде й іншу за собою веде. Спочатку Ферріс на підлозі, потім Друсак у лікарні, тепер — це. Ну чому я не був обережніший? Я завжди був людиною забобонною, треба було і цього разу пам'ятати про прикмети. Номер у готелі, який в перший момент видався мені таким затишним, тепер тільки посилював мій відчай, тому я подовгу навмання блукав містом, сподіваючись, що, втомившись, зможу заснути вночі. Цюріхська погода узимку аж ніяк не сприяє доброму настрою. Навіть озеро під свинцевим небом виглядало так, ніби до цього його віками переховували в підвалі.

На другий день я визнав свою поразку і розпакував валізу, яку привіз з аеропорту Клотен. Там не було нічого такого, що могло б допомогти розшукати її власника: ні блокнотів з адресами, ні чекових книжок, взагалі ніяких книжок з іменем чи без імені власника на титульному аркуші, ні фотографій, підписаних чи непідписаних, ні монограм на речах. Цей чоловік був, мабуть, надзвичайно міцного здоров'я — у несесері не було пляшечок з ліками, на яких могло б бути прізвище,— тільки зубна щітка, зубна паста, безпечна бритва, аспірин, тальк, який вживається після гоління, і флакон одеколону.

Я спітнів. Перед очима знов виникла шістсот друга кімната. Невже мене завжди будуть переслідувати привиди, котрі на якусь мить непомітно входять у моє життя, міняють його і потім зникають, назавжди залишаючись невпізнанними?

Згадуючи прочитані мною детективи, я став шукати на піджаках клеймо шевця. Одяг був досить елегантний, його шили на одній з відомих фабрик, які постачали свої вироби в усі кінці Сполучених Штатів. На деяких сорочках стояли штампи пральні. Мабуть, ФБР через певний час змогло б знайти кінці, але я не бачив можливостей звернутися по допомогу до цієї організації.

Серед речей було кілька пар лижних штанів малинового кольору і лимонно-жовта нейлонова куртка. Що можна чекати від людини, яка виглядає на снігових схилах, мов прапор якоїсь маленької тропічної країни?

Ці туалети добре пасували до вовняної куртки, що лежала зверху. Тепер я придивлятимусь до кожної яскравої плями, що спускатиметься з гір.

Але одна ниточка, якщо її тільки можна так назвати, все-таки була. Разом з двома костюмами, фланелевими штанями і вовняною курткою у валізі лежав смокінг. Це означало, що його господар хоча б частину часу намірявся провести в такому місці, де люди перевдягаються до вечері. З таких місць, я знав тільки про готель «Палас» у Санкт-Моріці, але, можливо, існували й десятки інших. Крім того, смокінг міг означати, що він збирався поїхати ще в Париж або Лондон, або ще в якесь місто, де вечірній одяг може знадобитися. Але ж Європа така велика!

Потім мені спало на думку подзвонити в контору лижного клубу в Нью-Йорку, пояснити, що сталася невеличка помилка, і попросити список пасажирів мого літака з домашніми адресами. Якийсь час я розважав себе, уявляючи, як кожному з 300 пасажирів я буду описувати все, що зі мною трапилось, питати, чи не сталося такого ж з ними, бо мене їсть нетерплячка повернути валізу її справжньому власнику. Через кілька хвилин я остаточно зрозумів, наскільки безнадійний цей замір. Прочекавши два дні, я переконався, що людина, яка взяла мою валізу, зовсім не збирається з'являтися на обрії.

Намагаючись уявити собі, як виглядає злодій (тепер я називав його саме так), я поміряв на себе дещо з його одягу. Спробував одну з сорочок. Комірець був якраз на мене. Мій розмір — шістнадцять з половиною дюймів по шиї. Рукави були трохи закороткі. Може, взяти сантиметр і, вигадавши якусь імовірну причину, обміряти шиї й руки у всіх американців, що зараз перебувають у Європі? Я знайшов у валізі ще дві пари гарних черевиків, одні чорні, другі коричневі десятого розміру фірми «Уайтхаус енд Гарді», яка має свої магазини майже в кожному місті Сполучених Штатів. Я поміряв черевики. Вони сиділи на мені, як влиті. Цієї зими я не промочу ноги.

Вовняна куртка теж мені підходила, — щоправда, вона була заширока в поясі, але я міг спокійно її носити. Той чоловік не мав черевця, властивого людям середнього віку, але не треба забувати, що бій був спортсмен, і тому, незалежно від свого віку, був у добрій формі. Штани були мені теж короткі. Отже, він трохи нижчий за мене, приблизно п'яти футів десяти-одинадцяти дюймів заввишки. Що ж, принаймні мені не доведеться витрачати час на переслідування велетня, череваня або ліліпута.

Я сподівався, що злодію, як і мені, приблизно тридцять років, і що він одягне мої речі, які уже, без сумніву, знайшов у валізі, хоча вони теж не дуже добре на ньому сидітимуть. Я був певен, що впізнаю свій костюм, якщо помічу його на комусь. Це була спроба порятуватися, хапаючись за соломинку: з сімдесятьма тисячами доларів у кишені він, можливо, саме стоїть перед одним з найкращих кравців Європи. У мене; було, Мабуть, таке саме відчуття, яке переживає чоловік, знаючи, що його прекрасна дружина лежить зараз у ліжку з кимось іншим. З болем я відчув, що одружився з певною кількістю стодоларових банкнот. Це було нерозумно з мого боку. Хоч би як усе повернулося, тепер я значно багатіший, ніж два тижні тому. Але нічого не вдієш. Я втратив здатність бути розсудливим.

Тим часом у мене ще лишалося близько п'яти тисяч доларів. Цих грошей повинно вистачити, щоб знайти людину, яка носить сорочки, розмір комірця яких шістнадцять з половиною дюймів, має руки завдовжки тридцять чотири дюйми, десятий розмір взуття і не збирається повертати сімдесят тисяч доларів, які, майже буквально, звалилися на неї з неба.

Спаковуючи валізу, я подумав: «Що ж, принаймні одна втіха — мені не треба буде витрачати гроші на новий гардероб замість втраченого. Бог дав, бог узяв. Не знаю, що б я робив, якби в валізі були дамські туалети».

Я заплатив за готель, доїхав на таксі до вокзалу й купив квиток першого класу до Санкт-Моріца. Під час польоту з Нью-Йорка я спілкувався тільки з однією парою, що летіла кататися з Корвача. Вони не сказали ні свого прізвища, ні де збираються зупинитись» Я знав, що шанси дістати від них якусь корисну інформацію, — якщо я їх ще розшукаю,— були мізерними. Але треба було з чогось починати. Цюріх мене більше не приваблював. Обидва дні, що я там пробув, ішов дощ.