Читати книгу - "Особливо небезпечний, Ніколь Кові"

-Це швидка?-розгублено запитала вона з надією у голосі, та зустрівшись зі мною поглядом, важко зітхнула.

-Через заметіль, швидка досі не приїхала.-повідомив мені Шелбі і я мовчки кинувся в кімнату.

На ліжку, серед білих простирадл лежала Керр, неначе спляча красуня.

-Як вона?-запитав я, сівши поряд з непритомною пташкою.

Її щоки найяскравішого червоного кольору були ніби пляма крові на фоні білої постільної білизни. Волосся акуратно лежало на подушці, вії тремтіли, а губи втратили свій прекрасний рожевий відтінок. Я бачив краплі поту на її обличчі, які мерехтіли у тьмяному світлі настільної лампи. Вікна були зашторені, не пропускаючи світла фонаря поблизу будинку.

-Я зробила їй укол для зниження температури. На свій розсуд. Сподіваюсь до приїзду швидкої вона отямиться.-казала Інес.

-Добре.-кивнув я і торкнувся руки пташки. Вона була холодна, ніби дівчина й зовсім не жива.

Біль пронизав мене від цієї картини. Це я винен. Я.

-За кілька хвилин має подіяти, я поки зроблю їй примочки.-сказала Інес, погладивши мене по плечі.-Вона марить, Кем.

Я повернув обличчя до Інес і вона важко похитала головою.

-Марить?-не зрозумів я. Чомусь це здалось мені таким таким страшним словом, що я уявив найгірші сценарії розвитку подій.

-Так.-відповіла шатенка і відступила на крок назад.-Тобою марить.

Я перевів погляд на Шелбі і той кивнув на підтвердження слів своєї дівчини.

-Ми лишимо вас не на довго.-додала Інес і вийшла з кімнати.

Все тут і досі було таким знайомим, проте зʼявився жахливий запах хвороби, який лякав мене. Щойно Шелбі та Інес зачинили двері в кімнату, як я погладив Софі по волоссю.

-Пташко, будь ласка, прокинся. Ти лякаєш мене.-прошепотів я, неочікувано сам для себе і Софі ворухнула головою.

-Кемерон...-шепотіла вона, не відкриваючи очей. Її голос був геть хлиплим і тихим від хвороби.-Я кохаю тебе, Кем...

-Я знаю, пташко.-прошепотів я, сильніше стиснувши руку Софі.

Щось всередині так боляче вкололо, що я ледь вседів на місці.

Везти Керр зараз в лікарню було надто небезпечно. Ми могли застрягти десь по дорозі і це було б гірше, ніж її перебування у ліжку.

Я нахилився ближче до крихітки і поцілував її щоку, потім другу. Легенько торкнувся губ і підборіддя. Потім поцілував її долоню. Це була моя надія забрати з неї хворобу. Забрати і здолати її самому, аби тільки пташка одужала. Щоб її блакитні очі палали живим вогнем.

-Твій батько посадить Стіва...-прошепотіла вона, досі маривши.-Матір знищить мене...

Ці слова застали мене зненацька. Про що вона говорила? Мій батько, Стів? Що це все означає?

Та я не встиг нічого зрозуміти, як в кімнату зайшла Інес з готовими примочками і змусила мене посунутись.

Доки дівчина обережно прикладала до лоба Софі серветку, почав сипати запитаннями.

-Стів у вʼязниці? Це той покидьок, що ледь не згвалтував Софі?-тихо запитав я та Інес похитала головою.

-Не зараз, Кем.-прошепотіла вона.

-Зараз, Інес! Кажи мені що там в біса відбувається! Вчора Софі просила про допомогу. Це для Стіва? До чого там мій батько?-гарчав я і подруга раптом обернулась.

-Твій батько?-не зрозуміла вона.

-Щойно Софі сказала, що мій батько посадить Стіва. Кажи все що знаєш, Інес.

-Я нічого не знаю, Кем. Софі тільки казала щось хтось від її імені подав позов до суду на Стіва. Вона думала, що це ти.-тихо відповідає Інес і я хапаюсь руками за голову.

-Чорт!-гарчу я і Шелбі плескає мене по плечі.

-Ходімо, брате. Не варто говорити про це тут.-каже друг і буквально силою витягає мене з кімнати, зачинивши туди двері.

Ми обоє виходимо на вулицю і я швидко підкурюю, щоб хоч трохи заспокоїти свої нерви.

Ось що вона приховувала. Ось з чим боролась самотужки.

-Шелбі...-починаю я і видихаю клубок диму, що піднімається над нашими головами.-Що це означає?

-Я не знаю.-тисне плечима рудий.-Може тобі варто поїхати до батька і в усьому розібратись?