Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Сліпобачення 📚 - Українською

Читати книгу - "Сліпобачення"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сліпобачення" автора Пітер Уоттс. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 113
Перейти на сторінку:
застосовував прямий підхід.

«Тезей» продовжував народжувати — по двох за раз. То були огидні на вигляд броньовані штуки, схожі на приплюснуті яйця, але розміром як два людські тулуби, й оснащені всіляким реманентом: антенами, оптичними портами й втяжними пилками. А також дулами зброї.

Бейтс збирала свої війська. Ми плавали перед головним портом фабрики в основі хребта «Тезея». Завод міг би з легкістю випльовувати піхотинців просто в трюм під панциром — вони у будь-якому разі зберігатимуться там, доки їх не викличуть, — але Бейтс оглядала кожного, перш ніж відправити його до одного з повітряних шлюзів, розташованих на кілька метрів вище у коридорі. Можливо, ритуал. Військова традиція. Навряд чи вона могла роздивитися щось, чого б не виявила базова діагностика.

— Чи не буде проблемою керування ними без участі твого інтерфейсу? — запитав я.

— Вони й самі чудово впораються. Якщо в мережі немає спаму, реакція навіть пришвидшиться. Я радше запобіжник.

«Тезей» загуркотів, набираючи висоту. Обшивка на кормі здригнулася; ще один місцевий уламок перетнув нашу траєкторію. Ми прямували до екваторіальної орбіти всього за кілька кілометрів над артефактом, мов шаленці пробиваючись крізь аккреційний пояс.

Нікого, крім мене, це не обходило. «Це ж наче рух на швидкісному шосе, — зауважила Саша зі зневагою до моїх побоювань. — Спробуй відхилитися — і ти труп. Потрібно прискоритися і рухатися з потоком». От тільки потік виявився надто бурхливим; після того, як «Роршах» замовк, не минало і п’яти хвилин без корекції курсу.

— То як, ти віриш у це? — запитав я. — Зіставлення зі зразками, порожні погрози? Немає через що перейматися?

— Досі в нас ніхто не стріляв, — відказала вона, маючи на увазі: «Нітрохи не вірю».

— А що ти думаєш про аргументи Сьюзан? Різні середовища проживання, немає причин для конфлікту?

— Гадаю, у цьому є сенс. — «Абсолютне лайно».

— А ти можеш назвати хоч одну причину, чому б істотам з настільки інакшими потребами нападати на нас?

— Усе залежить від того, чи достатньою причиною є різниця між нами, — відповіла вона.

Я побачив, як у топології майора відображаються спогади про дитячі бійки на майданчиках. Пригадав свої власні й замислився, чи буває взагалі інакше.

І знову ж таки, висновок доводить тільки одне. Насправді люди ніколи не билися через колір шкіри чи ідеологію — це лише зручні позначки для розрізнення своїх і чужих. Усе завжди зводилося до генетичних ліній та обмеженості ресурсів.

— Гадаю, Ісаак сказав би, що це не те саме, — сказав я.

— Можливо. — Бейтс відрядила у трюм чергового піхотинця. На його місці з’явилися ще двоє. Їхня броня виблискувала у світлі хребтових ламп.

— А скільки всього ти їх хочеш зробити?

— Ми збираємося вдертися до них, Сірі. Не дуже мудро лишати незахищеним власний дім.

Я розглядав її грані не менш уважно, ніж вона броню роботів. Всередині неї клекотали сумніви та гнів.

— Ти в непростій ситуації, — зауважив я.

— Як і всі ми.

— Але ж ти відповідаєш за наш захист від ворога, про якого ми нічогісінько не знаємо. Ми лише здогадуємося, що…

— Сарасті не здогадується, — відрізала Бейтс. — Цього типа поставили головним невипадково. Не бачу сенсу ставити під сумнів його накази, адже нам бракує сотні пунктів IQ, щоб зрозуміти його пояснення.

— А ще існує хижа частина його натури, про яку всі намагаються не згадувати, — додав я. — Певно, йому дуже важко. Увесь той інтелект співіснує з інстинктивною агресією. Було б добре, якби перемогла сторона добра.

Бейтс замислилася на мить, чи Сарасті не підслуховує. А тоді вирішила, що це не має значення: навіщо йому перейматися тим, що думає худоба, доки та виконує його накази?

Вона відповіла:

— Я гадала, що в жаргонавтів не може бути власної думки.

— А ця не моя.

Бейтс замовкла й повернулася до огляду.

— Ти знаєш, чим я займаюся, — сказав я.

— Угу, — один з двох солдатів пройшов перевірку і з гудінням вирушив угору по хребту. Бейтс повернулася до мене: — Ти спрощуєш речі. Щоб удома людці могли зрозуміти, чим ми, спеціалісти, займаємося.

— Це також частина мої роботи.

— Мені не потрібен перекладач, Сірі. Я просто консультант, якщо все добре. Або охоронець, якщо не дуже добре.

— Ти офіцер і військовий експерт. А це, скажу тобі, робить тебе більш ніж кваліфікованою, коли доходить до оцінки потенційної загрози, яку становить «Роршах».

— Я — м’язи. Чи не варто було б тобі спрощувати Юкку чи Ісаака?

— Саме цим я і займаюся.

Вона поглянула на мене.

— Ви взаємодієте, — пояснив я. — Кожен компонент системи впливає на інші. Аналізувати Сарасті, не враховуючи тебе, — це було б те саме, що прораховувати прискорення, ігноруючи масу.

Бейтс знову повернулася до своїх підопічних. Ще один робот пройшов перевірку.

Вона не має ненависті до мене. Вона ненавидить те, що втілює моя присутність.

«Вони не дають нам права говорити за себе самих, — так і не сказала вона. — Байдуже, які ми кваліфіковані чи наскільки ми всіх випередили. А можливо, саме тому. Ми — заражені, ми — суб'єктивні. Тому вони й відряджають з нами Сірі Кітона, щоб він розповів їм, що ми насправді маємо на увазі».

— Я зрозумів, — сказав я за мить.

— Невже?

— Річ не в довірі, майоре, а в місці розташування. Ніхто не здатен як слід розглянути систему із середини, хай би ким би він був. Такий погляд завжди викривлений.

— Наче твій — ні.

— Я перебуваю поза системою.

— Зараз ти взаємодієш зі мною.

— Я лише спостерігач. Досконалості не досягти, але ж наблизитися до неї можливо, розумієш? Я не відіграю жодної ролі в прийнятті рішень, не беру участі в дослідженнях, не втручаюся в жоден з аспектів місії, які маю вивчати. Але, звісно ж, я ставлю запитання. Що більше інформації я маю, то якіснішим є мій аналіз.

— Я гадала, тобі й запитувати не потрібно. Думала, що такі типи, як ти, просто зчитують знаки.

— Будь-яка дрібниця стає у пригоді. А потім усе поєднується.

— Цим ти зараз і займаєшся? Синтезуєш?

Я кивнув.

— І ти робиш це без будь-яких спеціалізованих навичок.

— Я такий самий фахівець, як і ти. Я займаюся обробкою інформаційних топологій.

— Не розуміючи їхнього змісту.

— Достатньо розуміти форму.

Бейтс надибала якийсь недолік у солдата, який саме проходив перевірку, і дряпнула його броню нігтем.

— А програми не впоралися б без твоєї допомоги?

— Програми можуть багато чого, але є речі, які ми все одно робимо самі, — я кивнув головою у бік робота. — Твої огляди, наприклад.

Вона злегка всміхнулася, визнаючи поразку.

— Тому ти можеш розмовляти зі мною вільно. Ти ж знаєш, що

1 ... 33 34 35 ... 113
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сліпобачення», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сліпобачення"