Читати книгу - "Запасна наречена. У відпустку в інший світ, Анна Лерой"

Я зітхаю з деякою втомою, бо це вже клініка. Він чи то програв у суперечці або дають дуже вагомий приз за мою згоду, чи то в дитинстві комплексів набрався і тепер кожна жінка на його шляху має верещати від захвату. А судячи з манекена, у штанях у сейлів усе як зазвичай. Шаблон і в людей, і в сейлів однаковий, тільки невеликі відмінності в будові обличчя, а ще в м'язах і сухожиллях, що передбачає інші можливості в гнучкості, пластичності та витривалості.

Цікаво навіть, як оголений сейл сприйме те, що я зараз узагалі відійду вбік, ближче до он того чудового стенду, здається, там про ту саму вітальну енергію розповідають — щось із циркуляцією й органами... У будь-якому разі цікавіше, ніж чиїсь сідниці. Цього добра в інтернеті повно. Та й у реальності — на пляж тільки вийди і все в очі кидається.

— Куди?! — кричить той божевільний, коли я й справді роблю крок убік. — Дивись на мене!

— Сейле, ви взагалі в адекваті? — я цікавлюся мимохідь, навіть не повернувшись до нього толком. І це моя помилка. 

Дор хапає мене за зап'ястя так сильно, що я від несподіванки голосно скрикую, а потім із силою наступаю йому на ногу. Йому не особливо й боляче — у мене на взутті і крихітного каблучка немає, але я все ж не тендітна крихітна пані, тож удар був відчутний, хоч і слабкий. Але через несподіванку Дор оступається, плутається в штанях, які так вчасно падають, пояс-то він зняв, і рукою знаходить опору — ту саму перегородку із пластику. Вона завалюється і дзвінко вдаряє по сусідньому стенду. 

Хватка на моїй руці, на жаль, не стає м'якшою, і я з жахом розумію, що від дотику розповзається тепло — ну майже як того разу з Касом. Ось тільки цього мені не вистачало! І очі цього му... мудрого сейла стають зовсім уже злісно-радісними. А я судорожно шукаю чим би вломити йому, голозадому, і як погасити свою паніку. Треба ж закричати, так?...

— Сейле Герте Дор, поясніть, — голос прокочується моїми нервами, в одну мить вимітаючи хвилювання і зачатки істерики. 

Іссейл стоїть, нахиливши до лівого плеча голову, морозить поглядом. За його плечем двоє співробітників центру, в одного на руках чи то мавпочка, чи то така білка. А ще далі — в отворі-переході в інший сектор — юрмиться основна маса наречених — усі ті, від кого ми з Лендос відірвалися. Гм-м, мабуть, екскурсія до центру досліджень дісталася.

— Що не так? Сейла сама захотіла, — Дор усміхається, але невинний вираз обличчя йому не дається. Та й тисне, зараза, пальцями мені на зап'ястя. Я не хочу показувати, що мені боляче, і цей гад мене застав зненацька, ще й налякав, але щось, певне, миготить у моєму погляді, бо Морозко — раз! — і опиняється близько-близько. 

— Рука, — не слово, а камінь, бо пальці Дора одразу ж розтискаються. Морозко сам охоплює долонею моє зап'ястя, і мені стає спокійніше, а біль майже відразу вщухає. І ось тоді я починаю обурюватися:

— Що це у вас за світ такий? Тут узагалі безпечно? 

Ми стикаємося з Морозком поглядами, і — чортівня якась — попри всю суворість його фізіономії, я не тремчу під його поглядом, навіть хвилювання не відчуваю. Начебто я у своєму праві пред'являти претензії, а він згоден із цим правом.

— Сейл Герте Дор більше не підійде до вас, сейло Ольго, ближче ніж на п'ять кроків. Інакше сейл Герте Дор покине негайно мій домен, незважаючи на всі протекції. Без сейли.

— Та за що?! — Дор намагається обурюватися, але навколо нас ніби затягуються напівпрозорі стрічки місцевої магії. Мене вони не турбують, так, усього лише легкий теплий дотик, але от Дору безумовно неприємно — його сповивають, притискають до підлоги. Здається, він намагається викликати свою химеру — або щось подібне. З марева з'являється вузька зміїна морда, але за моєю спиною чується низький рик — і морда розвіюється. Обернутися і подивитися, хто там, я не встигаю, іссейл тягне мене за собою, так і не відпустивши руки.

Утім, неприємні погляди дістаються не тільки Дору, а й орденцям, і Лендос, і навіть решті наречених. Тільки місцевим працівникам пощастило, мабуть, вони й розповіли, що тут відбувається. 

— Продовжуйте огляд, — промовляє вказівку Морозко, і хтось із орденців одразу починає віщати про «багатство знань і можливості для розвитку». А ми крокуємо далі, і тільки перемістившись в інше місце через вузол, мене накриває.

А раптом що трапилося би зі мною...

Звісно цей придурок не мав права чинити так, як вчинив, але ж і своєю головою треба думати! Його-то виженуть із відбору, може, засудять за місцевими законами, але мені не легше буде, нерви потім лікувати роками! А якщо вже вирішила глузувати, то хоча б треба було обережніше бути! Або хоча б не гальмувати, реагувати одразу... Кричати там, штовхатися. 

Хоча нерозумно зараз думати «а от якби я». Навіть майстер бойових мистецтв може розгубитися, особливо якщо ці самі мистецтва ніколи не використовувалися в справжньому бою.

За думками я не помічаю, що ми вже в якійсь кімнаті, і мене посадили на диванчик. Морозко розглядає моє зап'ястя, прикладає до нього якусь прохолодну пластину.

— Так легше? — запитує. А я піднімаю на нього погляд і... І — божечки! — з чого це я його айсбергом назвала? Нормальний чоловік стоїть навпроти мене, тільки заклопотаний, брови свої густі хмурить і видно ледь помітні тіні втоми під очима. З таким і сваритися не хочеться, скоріше посадити поруч, щоб витягнув ноги, заплющив очі і трохи відпочив. Насилу стримую цей порив.