Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Утрачений рай, Джон Мільтон 📚 - Українською

Читати книгу - "Утрачений рай, Джон Мільтон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Утрачений рай" автора Джон Мільтон. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 75
Перейти на сторінку:
купах колісниці,

Під ними вершники й вогненні коні;

Оглушені, розгромлені когорти —

Видовище жахне. Їм, сторопілим,

За непокору караним, судилось

Уперше іспоконвіків відчути

Біль, блідолиций страх, утечу, срам.

А насупроти воїнство святе

Фалангами кубічними ішло

У наступ – дуже, нездоланне, чисте,

Безгрішне у святому послушенстві,

Невтомне, невразливе для оружжя,

Хоч штовхане навально зусібіч

Ордою Сатани. Настала ніч.

Тінь вкрила поле битви. Галас вмовк.

У пітьмі, в благодатному затишші

Долаючі і долані принишкли.

Війська Архистратига Михаїла

Отаборились, виставивши вкруг

Сторожі з вогнекрилих херувимів.

В одкинутих далеко бунтарів,

У мряці, неугавний Сатана

Між Полководцями провадив раду.

Він, нескоренний, першу грізну днину

Війни судив: «Що ж, друзі! Цю випробу

Оружжя, небезпеки й сили ми

Із честю витримали! Вберегли

Свободу та доводимо, що ми

Достойні більшого: Владарства, Чести

І Слави. Бо як вистояли день,

То чом не Вічність? Зважте: проти нас

Небесний Цар, знать, необхідне кинув!

І помилився. Отже – не всесильний

Чи не всезнаючий, хоч цим хваливсь.

Проте врахуймо: в них буває зброя

Дошкульніша, що завдала нам болю

І ран, не знаних досі. Що ж ті рани?!

Ми вільно їх заживлюємо й твердо

Гартуємося ранами. Вже ясно:

Ми – незнищенні; нас гартує біль;

Од вигоєних ран і шрамів твердне

Міць наша. Тож страшніша їхня зброя,

Зміцнивши нас, послабить ворогів

Або природно з нами їх зрівняє.

Коли у них ще є десь переваги

Приховані, їх виявить наш розум,

Невтомна винахідливість і воля».

Скінчив. Тоді заговорив хоробрий

Нісрок, одзначений в бою слідами

На панцирі й щербатому мечі.

Понурий, ледь підвівся: «Отамане

І Визволителю! Велика радість

Долати Вседержителя, але

Для боротьби у нас нерівна зброя

І невразливі наші вороги.

Таке нам не віщує перемоги.

Одвагу, хай і незрівнянну, ламле

Нестерпна мука, й повисають руки

У найхоробріших. Ні, ми не втіхи

Шукаємо – без неї можна жити.

Та справжнє лихо – то пекучий біль.

І той, хто нас од нього захистить

І зброю винайде, що ворогам

Завдасть не менше болю, буде славен,

Як ти, наш гордий Визволителю».

На те спокійно мовив Сатана:

«Ти радиш нову створити зброю?

Я уже намислив. Глянь: ми стоїмо

На етеричнім пагорбі. Навколо

Розкинувся небесний краєвид:

Буяє зелень, квіти і плоди

Духмяні, що виблискують злотисто.

Таким є поверхове споглядання,

Коли не зважимо, що ся краса,

Буяння й пахощі черпають соки

З коріння, врослого глибоко в ґрунт,

Де темні, пінисті, палючі первні

Нуртують, поки їх торкне проміння

Небесне і вдихне їм творчу силу,

Аби не вибухали, а росли

До світла зеленню. А ми у надрах

Знайдем ті речовини вибухові

Й для них збудуєм порожисто-довгі

З розверзтими горлянками машини,

Їм в горла накладемо вибухівки

І заштовхаємо до дна. А в дні

Машини кожної просвердлим отвір.

Коли до нього піднести вогонь,

Машина рикне громом і метне

Далеко межи лави ворогів

Знаряддя помсти й нищення, що вдрузки

Усе розтрощить на своїм шляху.

Тоді-то наші вороги збагнуть,

Що ми у Громовержця одібрали

Те, що лякало дотепер усіх.

До ранку попрацюємо й здійсним

Задумане. А страх не до лиця нам,

Ще менше – розпач». Сатана замовк,

Й поникла їхня віра спалахнула

У захваті від задуму Вождя,

Доступного, здавалося, усім.

Хоч справді не додумався б ніхто,

Раділи співучасно, як творці.

І ще скажу тобі: в часи прийдешні,

Як ворожнеча порізнить людей,

Тоді лихий хтось, ведений злобою

Диявольською, вигадає знову

Такі машини, аби сіять жах,

Взаємознищення, і кров, і муки.

Військову раду відбули й до діла

Взялися дружно. Міліони рук

Розверзли до глибин небесні надра

І докопались до першооснов

Природних грубих первнів. З-поміж них

Ретельно виокремили й змішали

Крихку селітряну й сірчану рінь;

Крізь жорна і сушарні пропустили

Та добули зернисту чорну масу

Й засипали у засіки. А інші

Розкраяли металоносні жили

(подібні залягають і в Землі),

Черпали з них руду й варили крицю,

З якої вилили громовогненні

Машини і для них руйнівні ядра.

Ще інші подалися на луги

Шукать легкозаймистий очерет

Для запалів. Поки тривала ніч,

В глибокій таємниці спорядили

І приховали найновішу зброю.

Зажеврівся небесний ранок. Встали

Звитяжні Ангели на звук сурми

І вишикувались усеоружно

Сяйні полки. Дозорці й вістові

На горах стежили й за обрій мчали

Вивідувати, де чаїться враг

І звідки ждати нападу. Небавом

Побачили: розгорнуті знамена

Над хмарищем, що чорною стіною

Насовувалося. Тоді дозорець

Найпрудкокриліший наш Зофіїл,

Не долетівши, заволав: «До зброї!

До зброї, воїни, бо Враг вже близько!

Росте чорнюща маса, бачу їхні

Рішучі хмуро-кам’яні обличчя.

Закрийте панцирі адамантові!

Насуньте глибше шоломи! Держіть

Щити напоготові, бо сьогодні

Не дощ, не град, а шквальний ураган

Вогненних стріл обрушиться на вас».

Він остеріг, і ми у чисте поле

З нічних редутів рушили. А Ворог

Тяжезно виступив гігантським кубом,

Ослонюючи з чотирьох боків

І зверху нововинайдену зброю.

Зійшлись віч-на-віч ми й бунтівники

Несхитні. Зразу вийшов наперед

Сам Сатана, й луною громовою

Пронісся клич його: «Війни не буде!

Гей, авангардні армії! Вдвобіч

Ідіть од середини! Хай побачать

Ті, що ненавидять нас: ми – за мир

І радо розкриваємо обійми

Усім, хто не втече; хоча, здається,

Втікатимуть, і Небеса засвідчать

Порив щедроти нашої. А ви,

Що стоїте напоготові, дайте

Гукнуть на повен голос нашим любим,

Як ми їх любим!» Сатана двозначно

З нас насміхався. Розступилось військо,

І нам чудна відкрилась колонада.

1 ... 33 34 35 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Утрачений рай, Джон Мільтон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Утрачений рай, Джон Мільтон"