Читати книгу - "Утрачений рай, Джон Мільтон"

Туди посунув Сатана. Наставив,

Заслонюючи друзів і себе,

Свій з кутої десятикратно криці

Щит адамантовий. Архистратиг,

Його узрівши, зразу припинив

Похмурий ратний труд у сподіванні,

Що власноручно покладе кінець

Усобиці небесній: подолає

Архиврага і закує в кайдани.

З лицем, жахним од гніву крикнув:

«Ти! Призвідцю Зла, неназваного в нас!

Вже назване, хмільне, розперезалось —

Тож знай: ця оргія обридливо тяжка

Обернеться похміллям іще тяжчим

Для тебе, що злочинно потривожив

Небесний мир і лад, звихнув Природу.

Ти вільних духів надихнув злобою,

Накликав лихо, Небесам чуже.

Звів тих, що досі праведні були.

Не здумай зводить більше – відкинутий,

На віки вічні виклятий з Небес,

Чужих війні й насильству! Геть відсіль

Із посіпаками твоїми в Пекло,

Для вас вготоване! Шалійте – там.

А ні, на тебе упаде сей меч

Чи Божа кара, гірша од меча».

Ледь мовив се Князь Ангелів Господніх,

А Сатана до нього: «Марна праця!

Мене балачками не налякаєш,

Коли оружжям залякать не зміг.

Чи хоч один з моїх бійців не встояв?

Чи впавши, знов до бою не встає?

Непереможні, вірні нашій правді,

Чужі твоїм імперським домаганням,

Погрозами нав’язуваним. Знай:

Те, що зовеш ти Злом, єсть наша Слава.

Її нам перемога дасть. А ні —

Хай радше спопеляться Небеса

І стануть Пеклом: ним не залякаєш.

Коли не Владу – виборем Свободу,

Хоча б тобі допомагав сам Той,

Кого зовеш Усемогутнім. Я

Шукав тебе і наздогнав з мечем».

По сих словах почався поєдинок

Небачений і несказанний. Мова

Людська (та й ангельська) не передасть

Нема з чим порівняти дій Стратегів

Небесної імперії в двобої.

Щити їх, мов два велетенські Сонця,

Зловісно зближувалися. Мечі

Заблискотіли, мов страшні орбіти.

Від жаху розступилися війська

Поблизу небезпечного простору

Мечевих смерчів. Як би порівняти

Велике і Мале – небесне й ваше?..

Се так, немов зламалась рівновага

Природних сил Усесвіту, й війна

Йде між сузір’ями. Скрегочуть сфери,

І дві планети, вирвавшись з орбіт,

Зударились… Мечі знялися вгору.

Тримали їх найдужчі в Небесах

Правиці (тільки Богова рука

Потужніша), аби одним ударом

Розтрощувальним завершити спір.

І відбулося: Михаїлів меч,

Гартований у Боговій зброярні,

У змаху блискавичному розсік

Надвоє панцир Сатани й глибоко

У враже тіло вгризся: потрощив

Кістки та ласо захлинувся м’ясом.

Тоді-то вперше Сатана пізнав

Біль! Скорчився й на мить заціпенів.

Проте у духів етерична плоть

Не розпадається. Лиш сукровиця

Ефірна з рани бризнула й залляла

Золотосяйний панцир. Звідусіль

Вождю на поміч поспішили друзі.

Найхоробріші вої захистили

Пораненого й на щити поклавши,

Внесли у колісницю, що поодаль

Чекала. Сатана оскаженіло

Ригав прокляття й мучився в гордині: