Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"

тут ремісничого виробництва, в якому чільне місце займала обробка металу. Одним з центрів металургії та обробки заліза, бронзи, а, можливо, й дорогоцінних металів було Більське городище. Залізоробне ремесло було добре забезпечене сировиною — бурим залізняком та його різновидами — болотними, озерними та луговими рудами. Добре були розвинуті ковальське та бронзоливарне виробництво, залишки яких виявлено на городищі. До IV ст. до н. е. сировину для кольорової металургії постачали північнокавказькі джерела, меншою мірою — західні. Пізніше частка останніх збільшується[304]. Можливо, на Більському городищі виготовлялися вироби із золота та срібла[305]. Таким чином, Лісостеп у VI—IV ст. до н. е. виступає як важливий центр обробки металів, виробництво яких мало всі ознаки ремесла.

Велика кількість кераміки й різноманітність її форм відрізняє пам'ятки Лісостепу від степових. Увесь посуд виготовлено з місцевих глин. Майстрам Лісостепу (як і Степу) гончарний круг не був відомий. На відміну від степових «керамістів», лісостепові широко використовували такий засіб обробки поверхні посудини, як лощіння. Лісостеповий керамічний комплекс порівняно зі степовим був дещо різноманітніший: глеки, корчаги, миски, кухлі, черпаки, цідилки, лійки, світильники, усілякі горщики. Рівень технології виготовлення ліпного посуду у Лісостепу був досить високий.

Розвивалося також домашнє виробництво. Це стосується передусім обробки продуктів сільського господарства: шкіри, кістки, рогу, а також обробки дерева, каменю та ін. Найдавнішими заняттями були кушнірство та чинбарство. Найпоширенішим видом занять жінок було прядіння та ткацтво на вертикальному станку. Сировиною для прядіння були вовна, конопля та льон, іноді — кропива. Прядінням займалися усі жінки, незалежно від їхнього майнового та соціального стану. Було розвинуто плетіння з лози верби та берести. З лози виготовлялись різні побутові предмети: кошики, каркаси жител, печей, захисних споруд. З мотузків та товстих ниток плелися сітки для рибальства та лову птахів.

Домашнім виробництвом була й обробка каменю. Точильні бруски, шліфувальні плитки, зернотерки та розтиральники, молоти та тарелі з пісковику, сланців, кварцу, базальту, шиферу — такий асортимент виробів з каменю, знайдених у пам'ятках Лісостепу скіфського часу.

З дерева виготовлялися частини поховальних споруд, житла, візки, човни, деталі різних видів зброї, посуд. З деревини найчастіше використовували дуб, березу, клен, липу. Інструмент для обробки деревини в Лісостепу дещо різноманітніший і якісніший порівняно зі степовим.

Еколого-економічні райони. Еколого-економічні райони Лісостепу формуються значно раніше ніж Степу. Це пояснюється тим, що культури доби раннього заліза у Лісостепу мають глибоке місцеве коріння й традиції осілості населення регіону не переривалися жодного разу.

На Лісостеповому Правобережжі поняттю еколого-економічного району відповідають Тясминська, Пороська, Східноподільська групи пам'яток.

На Лівобережжі простежуються три райони. Найкраще вивчений Поворсклинський з Більським городищем у центрі. Менші за площею та значенням пам'ятки осілості (наприклад, Пожарна Балка, Полкова Микитівка) утворювали ресурсну зону району, а басейн Ворскли з курганами[306] — фільтраційну.

Посульський еколого-економічний район формувався довкола Басівського городища. Менші за розмірами городища та поселення складали його другу зону, а численні кургани — з великим хронологічним діапазоном — від Старшої Могили до Аксютинських курганів — входили до третьої зони.

Можливе також існування еколого-економічного району в басейні Сіверського Дінця та Середнього Дону[307]. Всі зазначені райони мають досить високу щільність населення. На порівняно невеликих територіях зосереджено багато пам'яток осілості. Нарешті, основною галуззю економіки цих об'єднань було землеробство, а не скотарство. Але оборонні можливості Лісостепу значно поступалися військовому потенціалу кочовиків.

Ці особливості відбилися на відносинах між племенами Степу та Лісостепу. Мешканці Лісостепу після завоювання їх номадами стають об'єктом експлуатації кочовиків. Крім стягнення данини, пограбування та захоплення у полон під час походів на північ, номади широко використовували ремісничий потенціал лісостепових племен. По суті, лісостепові майстри забезпечували степовиків ремісничими виробами і передусім — продукцією металообробки. Невичерпним джерелом збагачення степовиків було захоплення у Лісостепу людей та продаж їх у рабство до грецьких міст. У IV ст. до н. е. работоргівля стає джерелом збагачення степових скіфів.

Таким чином, на зламі V—IV ст. до н. е. у Північному Причорномор'ї складалася економічна система, в межах якої функціонували різні за рівнем розвитку етнокультурні утворення землеробських племен Лісостепу, кочових та напівкочових скотарів Степу та греків Північного Причорномор'я. Незважаючи на те що творці цієї системи входили до різних політичних об'єднань, були етнічно різними й відносини між ними складалися не завжди мирні, ця економічна система протягом кількох століть функціонувала досить стало. Більше того, Північне Причорномор'я наприкінці V — у першій половині IV ст. до н. е. є прикладом економічної системи, в якій збалансовувались інтереси античних держав Північного Причорномор'я, кочових та напівкочових скіфських племен та землеробського населення Лісостепу.

Основним напрямком розвитку економічних зв'язків були відносини південь — північ, які здійснювались між кочовиками-скотарями та осілими землеробами. Причому ці відносини часто мали характер економічної чи соціальної залежності й не обмежувалися лише обміном. У кочовиків, відомих за етнографічними даними, наприклад, практикується обмін або передача у тимчасове користування землеробам скоту, вивезення з полів врожаю з одержуванням за це фуражу та соломи, зберігання землеробами частини майна кочовиків під час їх перекочовок. Тобто, різниця у рівнях економічного розвитку, культурна, соціальна й політична специфіка кожного регіону забезпечували активність і різноманітність зв'язків між ними. Всі ці стосунки робили Велику Скіфію економічно життєздатною.

Проте у другій половині IV ст. до н. е. виникають умови, що в подальшому спричиняються до глибокої економічної кризи головного соціально-економічного об'єднання Північного Причорномор'я — Великої Скіфії.

Причини занепаду Великої Скіфії

У Степовій Скіфії, яка у IV ст. до н. е. була ядром Великої Скіфії, ці причини були комплексними — екологічними, економічними та політичними. У досліджуваний нами час помітні лише еколого-економічні зміни, тоді як соціально-політичної сфери криза ще не торкнулася.

Екологічні причини кризи суспільства номадів закладені у самій системі примітивного скотарського господарства. Степові екосистеми, до яких ці утворення прив'язані, відрізняються ламкістю, підвищеною чутливістю до зовнішніх впливів. Як правило, останні мають антропогенне походження і зумовлюють виснаження природних ресурсів, передусім пасовищних. Підкреслимо, що економіка аридних областей базується на екстенсивному скотарстві, тому традиційна просторова організація господарства у Степу спрямована на використання більшої частини території як природних пасовищ. Тому об'єктивною закономірністю скотарського господарства у Степу є збільшення експлуатації пасовищ, зростання стада, що в свою чергу призводить до виникнення та перетворення на зональне явище пасовищної дигресії. Це явище, як правило, супроводжується зростанням кількості населення.

Дуже показовими в цьому плані є дані археології. Кількість досліджених степових поховань періоду архаїки близько 200, у IV ст. до н. е. — їх майже 4000, тобто, ми бачимо картину типового демографічного вибуху.