Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"

Коли згадані явища набувають зонального характеру, відбувається зміна екологічної ситуації. У IV ст. до н. е. все ще могутня Степова Скіфія протистоїть труднощам, зумовленим погіршенням палеоекологічної ситуації. Але для подолання кризи потрібні або інтенсифікація головної галузі господарства — скотарства, або суттєві зміни у структурі економіки. У кочовому суспільстві доби раннього заліза інтенсифікація скотарства майже неможлива. Населення Степової Скіфії продовжувало займатись екстенсивним скотарством, яке дедалі нарощувало навантаження на довкілля. Археологічний матеріал фіксує майже невірогідне для кочовика явище: використання у IV ст. до н. е. зимових пасовищ, для експлуатації яких, а також для створення кормових запасів засновуються осілі та напівосілі поселення. Тобто, плавневих пасовищ було недостатньо і мешканці поселень були вимушені вирощувати зернові культури для створення запасів твердих кормів. Цим явищем фіксуються еколого-економічні зміни у Степу — пошуки скотарями нової екологічної ніші та поява у Придніпров'ї нового господарсько-культурного типу — напівкочового скотарства.

Відносини кочовиків з експлуатованими лісостеповими землеробами наприкінці IV ст. до н. е. здійснюються за простою схемою: прогресуюче внаслідок виснаження пасовищ погіршення загального економічного стану скіфського степового суспільства компенсувалось збільшенням експлуатації Лісостепу. Але такі відносини могли тривати лише декілька десятків років. Швидко настав час, коли, врешті-решт, були повністю виснажені ресурси як степової, так і лісостепової смуг. Політичні об'єднання кочовиків із землеробами існують дуже короткий час і після їх розпаду відроджуються лише землеробські угруповання, які мають більш сталу економічну базу. Наприкінці IV — на початку III ст. до н. е. відбувається повна руйнація економічної бази скіфського політичного об'єднання Велика Скіфія і вона назавжди зникає з історичної арени.

Майнова і соціальна диференціація кочових скіфів

Головним багатством скіфів, як і кожного кочового народу, була худоба. Приватна власність на неї поєднувалась зі спільним володінням землею[308]. Унаслідок воєнних сутичок і конфліктів це багатство легко переходило від одного хазяїна до іншого — кочові суспільства зазнавали значного майнового розшарування. Не були винятком з цього правила і скіфи, що підтверджують численні письмові та археологічні джерела.

Найбідніша група населення фіксується серед скіфських поховальних пам'яток. Це поховання в невеликих могилах у супроводі малочисленного інвентаря — маленької купки стріл у чоловіків або низки скляних намистин у жінок. Кількість таких поховань не дуже значна й не перевищує 10% загальної[309].

На протилежному полюсі скіфського суспільства перебувала також зовсім не численна група скіфських можновладців — вищої аристократії та царів. Їх ховали під величезними курганними насипами — справжніми степовими пірамідами — у супроводі незліченних скарбів. Найбільших розмірів ці споруди досягають у IV ст. до н. е. — у часи розквіту Причорноморської Скіфії.

Яскраве уявлення про ці поховальні пам'ятки дає курган Чортомлик, що досліджувався поблизу сучасного м. Нікополя на Дніпропетровщині[310]. Під його 20-метровим насипом було вирито гігантську підземну споруду у вигляді 11-метрової шахти і п'яти камер, у яких, крім самого скіфського царя, поховані його дружина й слуги. Окремі могили прислужників і верхових коней у золотих та срібних прикрасах знаходились за межами центральної гробниці. Хоча остання була пограбована ще у давнину, проте тут залишилось понад 7 тис. різноманітних предметів, значна частина яких була вироблена з коштовних металів. Найціннішою з них була так звана чортомлицька срібна амфора заввишки 0,7 м, прикрашена рельєфними сценами зі скіфського життя. Вона являє собою один з найвидатніших шедеврів давнього ювелірного мистецтва.

Між цими двома шарами суспільства займало місце рядове населення. Більшість його складали родини з досить скромним добробутом. Образну їхню характеристику залишив грецький письменник Лукіан, який відзначив, що основну масу вихідців з «юрби простих скіфів» складають «восьминогі», тобто власники пар волів, що тягли за собою воза з кибиткою. Про майновий стан «восьминогих» наочне уявлення дають поховання з досить різноманітним, але не дуже багатим інвентарем — у чоловіків це комплекти зброї (стріли, списи, інколи мечі), ліпний посуд; у жінок — велика кількість намиста, бронзові прикраси, посуд. Такі поховання становлять понад 60% загальної кількості[311].

На верхньому щаблі у цій майновій групі стояли найзаможніші з числа «простих скіфів». У їхніх могилах, крім переліченого вище і більшого за кількістю набору, знаходилась також імпортна грецька кераміка, золоті прикраси, металевий посуд, бронзові дзеркала тощо.

Проте соціальний стан індивіда у скіфському суспільстві не був пов'язаний тільки з розмірами його майна — не менше або й більше значення мала його належність до того чи іншого суспільного підрозділу, що успадковувалося від народження. «За рікою Герром, — розповідає Геродот, — ідуть так звані царські володіння, де живуть найчисленніші й найхоробріші скіфи, що вважають усіх інших скіфів своїми рабами» [Herod., IV, 20]. Ще Б. М. Граков відзначав, що особливий стан скіфів царських ґрунтувався на підкоренні ними усього іншого населення Степу[312]. Це цілком вірогідно, якщо пригадати особливості формування скіфського суспільства, адже воно склалося внаслідок завоювання прийшлими номадами («протоскіфами») місцевого кочового населення півдня Східної Європи.

Рис. 22. Срібна амфора з кургану Чортомлик.

Такі випадки, коли роль панівної верхівки цілком належала якомусь племені, добре відомі етнографам[313]. Структури, що склалися унаслідок такого плину подій, надалі розвивалися у бік трансформації етнічної диференціації у соціальну, класову[314]. Ця тенденція була характерна й для скіфського суспільства, у межах якого поступово складався єдиний скіфський етнос. Проте кочовий спосіб життя консервував родоплеменну структуру суспільства скіфів, оскільки за умов постійного пересування населення генеалогічний принцип усвідомлення своєї спільності був єдино можливим[315]. Тому соціальний стан члена такого суспільства залежав не тільки від розмірів його приватного майна, що, врешті-решт, визначало його зв'язок чи то з прошарком безпосередніх виробників, чи то з прошарком експлуататорів, а й від його місця у родоплеменній структурі. У зв'язку з цим фахівці схильні визначати скіфське суспільство як станово-класове. Ця його особливість позначилася й на шляхах формування скіфської державності.

Рис. 23. Золота гривна з Товстої Могили.

До питання про скіфську державність

Проблема скіфської державності не є новою в історичній науці. Переплітаючись та взаємодіючи з двома не менш складними питаннями — про походження скіфів та етногеографією Скіфії — вона утворює разом з