Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Лівія з роду Воранор, Сафі Байс 📚 - Українською

Читати книгу - "Лівія з роду Воранор, Сафі Байс"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лівія з роду Воранор" автора Сафі Байс. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 60
Перейти на сторінку:
Рідні обійми

Будинок з мавританським фасадом більше не здавався Лів чарівним палацом східного султана. Її захоплення і будинком, і Артуром вже потьмяніло. Кривавий ворон. Ні, кровожерний. Можна зректися своєї історії, можна забути фамільний герб, але кров нічого не забуває.
Артур з'явився біля автомобіля за мить.
— Сестро! — він широко розкинув руки для обіймів.
Лів пригорнулася до нього. Вона слухала його прискорене серцебиття — очевидно, щойно поїв і в організмі багато свіжої крові.
І тут Лів побачила, як він їв. Худорляве тіло молодого хлопця з копицею заплутаного кучерявого волосся смикалося в конвульсіях, поки вампір пив кров, вчепившись зубами в його шию. Коли людина зробилася наче ватяною в його руках, він відштовхнув бездиханний труп і облизав закривавлені губи. А потім кинув дешеву запальничку у пластиковому корпусі на знекровлене тіло. Очевидно, вогонь був улюбленим способом Артура прибирати за собою. Найбільше Лів вразили його очі — це були очі звіра, справжнісінького хижака.

«Як найманець», — з огидою подумала вона, але відразу взяла себе в руки, щоб брат нічого не запідозрив.
— Ти більше не сердишся на мене? — спитав Артур.

Його безтурботний вигляд дратував Лів, а братова посмішка так просто виводила з себе. Та вона не збиралася демонструвати йому свої істинні почуття і наміри. Покищо.
— Може б і хотіла, але не можу. І не буду, якщо мене знову не викрадуть, — вона зав’язала кінчики волосся в косу, щоб вітер врешті дав їм спокій. Заодно й себе заспокоїла цією відволікаючою дією.
— Ніхто не посміє, — у голосі брата почулися нотки хижого звіра, готового будь-що захищати своїх.
— Я привезла для Анжеліки фруктів, — якомога бадьоріше сказала Лів. — Сподіваюся, цей подарунок сподобається їй більше за попередній.
— А що то за новонавернений із тобою? — насторожено запитав Артур, який нарешті звернув увагу на хлопця біля авто з кошиком фруктів у руках.
— Алессіо, мій водій та захисник, — Лів взяла брата за руку і підвела ближче до хлопця. — Алессіо, це мій дорогий брат Артур.
Чоловіки потиснули один одному руки.
— Не можу повірити, що Андре відпустив тебе до мене, навіть під охороною, — сказав Артур сестрі.
Лів попросила Алессіо почекати біля машини, і вони з братом попрямували до будинку.
— Справді, мій чоловік почав якось краще до тебе ставитись, — тут жінка трохи злукавила. Тепер Лів розуміла, чому він так, м'яко кажучи, недолюблював Артура — після того, що вона сьогодні побачила, їй самій було вкрай неприємно знаходитися поряд з ним. Але вона дуже хотіла побачити милу маленьку дівчинку з золотавим волоссям.

Тож на обличчі Лів знову розцвіла посмішка і вона спитала:
— Невже Анжеліка не чує, що ми приїхали? Де вона?

— Її тут немає, — відповів Артур. Слова пролунали так, наче він дуже не хотів їх вимовляти.
Лів спробувала побачити в його думках де Анжеліка, але вся свідомість Артура була в «тут і зараз». У тому, що дитини справді не було в будинку, сумніватися не доводилося. Інакше, навіщо б Артур знову харчувався людською кров'ю?
— Вона втекла? — залишалося прояснити ситуацію лише стандартним, словесним методом.
— Ні, — криво посміхнувся Артур, — навіщо їй тікати від мене?
— Навіть не знаю... Може, тому, що ти регулярно цідив із неї кров? — у голосі Лів звучало погано стримуване обурення.
— Сестричко, ти мене якось занадто демонізуєш! — засміявся він. — Це не завдає їй жодної шкоди.
Він піднявся на першу сходинку біля парадних дверей.
— Давай краще прогуляємося садом, — Лів взяла його за руку і м'яко потягла вниз. Їй зовсім не хотілося до його монохромної вітальні.
— Гаразд, — погодився він.
— То ти розповіси мені де Енжі?
— Лів, ти як була чомучкою, так і лишилося! — жартував Артур. — Тільки раніше питання були глобальнішими. Скільки зірок на небі? Коли з'явилися перші вампіри? Чому вампіри не відчувають смаку фруктів? Так, пам'ятаєш, ти побачила, як у саду на задньому дворі бабусиного будинку мишеня гризло яблуко? Ти теж схопила червоний плід, відкусила і... звичайно нічого не відчула.
— Пам'ятаю, — Лів ні на секунду не переставала стежити за думками Артура, але в них були тільки спогади про її дитинство. — Та може ти поясниш мені зараз таку просту річ, де твоя маленька підопічна? — обурення в ній нарощувало градус, але зовнішня стриманість все ще не зраджувала.
— Я знайшов для неї наставницю. Точніше це вона нас знайшла. Мольфарка з України. Її звуть Соломія. Виявилося, у Енжі є далека родичка.

Лів чекала побачити в думках брата світловолосу жінку, трохи схожу на Анжеліку. Але те, що промайнуло в голові, було зовсім не схоже на ідилічну картинку возз'єднання родичів. Всього на кілька секунд Лів вловила тонку ручку Енжі в руці Артура. Її волошкова сукня і світлі локони тріпотіли від сильного вітру. Брат віддав дівчинку невисокій жінці з яскравими рисами обличчя і темним волоссям. Чітко й дуже близько побачила її очі — одне зелене, інше — каре. Від цього ставало трохи моторошно, але посмішка жінки видавалася приємною і теплою.

Лів мимоволі відпустила братову руку і завмерла на місці. У неї в голові не вкладалося, як таке могло статися. Артур любив Енжі, у цьому вона не сумнівалася. Крім того, вона була потрібна йому.

— Щось не так? — спитав Артур, повернувшись до сестри.
— Ні, просто... — Лів не могла підібрати слів. — Просто не можу повірити, що ти її відпустив.
— Але їй треба вчитися, — Артур простягнув сестрі руку, пропонуючи продовжити прогулянку.
Перемагаючи себе, Лів подала йому свою. Тієї ж миті він підняв її в повітря, а ще за мить притиснув спиною до платана.
— Він навчив тебе, — прошипів Артур в обличчя сестрі. — І ти прийшла на розвідку. Маленька допитлива сестра... Ти достатньо дізналася?
— Що з тобою, Артуре? — Лів спробувала розіграти безневинний подив.
— Не влаштовуй тепер спектакль! — він ще дужче натиснув їй на плечі.
Лів на секунду задумалася, чи не може брат убити її. Але відразу відкинула цю думку, як зовсім неприйнятну.
— Що тебе ще цікавить? — його голос залишався таким самим шиплячим. — Запитуй, сьогодні я тобі все розповім. Або покажу. Як сама захочеш.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 33 34 35 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лівія з роду Воранор, Сафі Байс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лівія з роду Воранор, Сафі Байс"