Читати книгу - "Лівія з роду Воранор, Сафі Байс"

Лів сконцентрувалася, зібрала сили і вирвалася з лещат між братом і деревом. Вона блискавично схопила Артура ззаду за плече, розвернула і повалила на землю.
— Упевнена, тобі є що розповісти, — вона тримала брата за горло. — Але, чи хочу я це почути? — тепер її власний голос нагадував гарчання хижака. — Про що будуть твої розповіді? Як ти перетворився на найманця? Як завів собі домашню відьму, щоб живитися її кров'ю. Як, мабуть, заборгував комусь і віддав Енжі в якості оплати? Артуре, — тон Лів пом'якшав, — якби ти не був моїм братом, я б зараз же убила тебе.
— Сестричко, — прохрипів він. — Бачиш, трохи праведного гніву, і ти вже справжня вампірка, така тигриця-вампіриця, а не порцелянова лялька, — на його обличчі з'явилася знущальна посмішка.

Лів відпустила горло брата і схопилася на ноги.
— Знаєш, живи як хочеш. Тільки сестри в тебе більше не буде, — мов вирок, сказала вона.
— Як не буде? — він опинився в неї за спиною і стиснув обійми. — Я й так занадто довго жив на самоті. Ти моя кров, ти не можеш мене залишити.
— Відпусти мене, — прошипіла Лів. — Інакше я покличу Алессіо.
— Ах так, адже ти з охороною! — Вампір і не подумав відпускати сестру. — Молоденький вампір. Цікаво, він помре від одного удару чи витримає цілих два? Жаль, доведеться зламати пару гілок на моїх прекрасних деревах.
Лів тихо загарчала.
— Бачиш, люба, агресивність — це наша суть. Ми народилися у сім'ї ідеалістів. Вони вважали, що демони ночі можуть бути шляхетними високоморальними істотами. Вони намагалися показати приклад іншим собіподібним, та й усьому людству, приклад щирої доброти та пишномовної моральності, бездоганних манер, естетизму, поєднаного зі скромністю.
— І вони були такими! — випалила Лів.

У неї вистачило сил розтиснути залізні обійми брата і відскочити вбік на пару метрів. Якби вона зараз побігла до машини, наказала Алессіо негайно завести двигун і поїхати звідси, брат ні на мить не став би її затримувати. Але вона сама хотіла затриматись.
— Так, люба, тільки вони були такими всупереч своїй природі, — вів далі Артур. — І, як тобі добре відомо, це не пішло їм на користь.
— Вони були найкращими..., — спробувала заперечити Лів.
— Найкращими безневинними жертвами нашого кривавого світу — так, безумовно, — Артур зробив крок назустріч сестрі, але вона відступила. — Тобі теж тільки на шкоду їхнє благородне, відірване від реальності виховання.
— Так, розкажи мені про користь і шкоду! — голос Лів ставав надто високим, коли вона так активно сперечалася. — Розкажи про добро і зло! Бо я, мабуть, у цьому зовсім нічого не розумію! Тому що я наївно вважала, як писав Екзюпері, що ми відповідальні за тих, кого приручили. Це означає не зраджувати тих, хто вважає тебе рідним.
— Лів, годі! — за мить він опинився поряд і обхопив шию сестри ззаду лівою рукою. — Тобі цього не змінити, мені цього не змінити. То навіщо ж безнадійно тупцюватися на випаленому полі? Його просто потрібно засіяти наново.

— Артуре, чому? Чому це сталося з тобою? — Лів звільнилася від його руки і відскочила подалі.
— М-м-м..., — він театрально зобразив, ніби глибоко замислився, обхопивши пальцями підборіддя. — Може, тому, що я народився вампіром?
— Я теж народилася вампіром, — заперечила Лів. — Наші мама, батько та бабуся...
— Яку ми ніколи не бачили, — перебив її брат, — тож щодо неї стверджувати не варто.
— Добре, але навіть не рахуючи її, мільйони інших вампірів у всьому світі вже давно не поводяться так, як ти.
— А мільйони інших поводяться! Лів, у кожного правда своя. І ми зараз не нав'яжемо один одному чужі істини. Так, я довгий час був найманцем, так, я п'ю кров без посередництва посуду, так, ти найздогадливіша сестра на світі — мені довелося повернути борг одній відьмі. Але з нею Енжі буде у безпеці, отримає всі необхідні знання, зможе розвинути свої здібності. І коли ми знову зустрінемося, станемо союзниками, як упродовж багатьох десятиліть ми були союзниками із Соломією. А ти і твій милий чоловік відносите себе до так званих шляхетних. Ви не вбиваєте заради крові, зневажаєте відьом, звинувачуєте їх у всіх вампірських бідах. Ви зневажаєте найманців, які роблять за вас криваву роботу. І людей, які вас годують, само собою, теж зневажаєте. Ще й лицемірно приховуєте останнє.

Лів більше не могла все це слухати. Ще трохи і вона б стала на бік брата. Ще хвилину поряд з Артуром — і вона ненавидітиме не його, а свого чоловіка. Жінка різко розвернулася на сто вісімдесят градусів, вийшла на доріжку спокійним неквапливим кроком, а потім помчала на всій своїй швидкості до машини. Вона просто тікала. Без прощань, без пояснень, як у дитинстві, коли розуміла, що програє, перевертала шахівницю з усіма фігурами і вирушала до своєї кімнати.

— Алессіо, поїхали! Швидко! — гукнула вона хлопцеві, який роздивлявся будинок.
Той на мить розгубився, почувши голос, ніби з нізвідки. Навіть своїм вампірським зором він не зміг розрізнити господиню в тому стрімкому сірому потоці, який промчав до задніх дверей автомобіля і зник всередині, попутно перевернувши подарунковий кошик з фруктами. Але часу втрачати не став і тут же сів за кермо.

Лів не хотілося говорити про те, що сталося. Але й мовчати було нестерпно. Вона сиділа, схиливши голову і втупившись у власні руки, переплітала пальці у всіляких варіаціях, намагаючись таким чином відволіктися. Думки про Анжеліку не покидали її, перед очима пролітали епізоди їхніх коротких зустрічей.

— Синьйоро... — обережно сказав Алессіо. — Може, вам краще виговоритися.
— Я ж просила... не називати мене так, — крізь зуби прошипіла вона.
— Вибачте... Вибач, Лів, але...
— Але тут нема про що говорити. І я не хочу, — все-таки навіть ці кілька фраз вплинули на неї заспокійливо: вона відкинулася на спинку сидіння, розслабила руки і відвернулася до вікна.
— Так, це зовсім не моя справа, — буркнув під ніс хлопець.
— На жаль, твоя, — уже м'якшим голосом сказала жінка. — Якщо вже ти зв'язався з нашою родиною.
Алессіо був здивований і не знайшовся з відповіддю.
— Просто мій брат убивця, — почув він з-за спини. — Боржник і зрадник.
«Дивно, що вампіри можуть так засмучуватися з цього приводу», — подумав Алессіо.
— І не всі засмучуються, — сказала Лів.
— Ти чуєш мої думки? — здивувався хлопець. І відразу здивувався, що ще чомусь дивується. І йому було дуже незвично називати на «ти» жінку, яка старша за нього невідомо на скільки років. Хоча й виглядала як максимум двадцятирічна дівчина. Але він старанно стежив за своїми звертаннями.
— Чую, — спокійно відповіла Лів. — І, якби не це, напевно, досі вважала б свого брата найкращим із тих, хто живе на землі.
— Навіть кращим за Андре? — вирвалося у хлопця.
— Так, я була така дурна, що вважала його кращим за Андре. Я не розуміла, чому мій чоловік захищає мене від спілкування з єдиним живим родичем. Знаєш, адже я не бачила брата більше сотні років. І щовечора перечитувала маленьку записку, яку він мені залишив, рахуючи роки, місяці, дні поки ми знову зможемо зустрітися. Він був для мене ідеалом краси, ідеалом чоловіка, ідеалом вампіра... А тепер... Це так... неприємно, коли руйнуються твої ідеали.
— Мій батько теж завжди навчав нас, що сім'я найголовніше. Кожен родич — це ти сам, тільки в іншому вигляді, — сказав Алессіо.
— Твій батько — мудра людина, — сумно посміхнулася Лів. Вона була цілком згодна з цією думкою, тільки їй зовсім не подобалося, що в іншому образі вона — вбивця. Якесь неприємне почуття накрило її. Почуття провини. Лів знала, що винною бути не може, що Артур сам зробив свій вибір, що тим, хто вбиває, це приносить задоволення, тому їх практично неможливо зупинити. Але вона відчувала винною себе.