Читати книгу - "Зерно правди"

Кивнув головою, що правда, то правда. Та найбільше його переконав м’ясний рулет, його дружина вміла випарувати з яловичини справжні шедеври кулінарного мистецтва, якби корова їх побачила, то запишалася б, що віддала життя заради цього дива. За будь-якої нагоди Ройський скрізь повторював, що навіть, як його вб’є холестерин, то він умиратиме з посмішкою на вустах. Воно було того варте.

— Приспане, здавалося, сумління, раптово прокидається, — промовляв з екрану сандомирський єпископ голосом Славомира Ожеховського. — Це неприємно, бо провадить до почуття безпорадності, відчаю, болю. І тоді Він допомагає нам підвестися з колін.

Ірена і Януш Ройські не пішли нині до костьола, вона — через світоглядні причини, він — через м’ясний рулет. Обнявшись, вони дивилися на чудову панораму Сандомира з висоти пташиного польоту в останній сцені серії, роздумуючи про те, яке ж то їхнє місто гарне, спокійне й невинне.

5

Незважаючи на свої начебто відважні й суперечливі погляди, Шиллер виявився надзвичайно примітивним, а його ерудиція зводилася хіба що до вправного жонглювання стереотипами й більше ні до чого. Такого висновку дійшов прокурор Теодор Шацький, слухаючи висновки господаря про Німеччину. Як почесний член Союзу поляків Німеччини, йому було що розповісти, проте все це було малоцікавим і не надто позитивним, він уважав, що поляки там — це пригноблювана меншина. На додачу, Шиллерова манера висловлюватися, яка явно подобалася жінкам, дуже дратувала прокурора. Незалежно від важливості справи, він про все говорив піднесено й патетично, і міг справляти враження людини мужньої, упевненої в собі й своїх поглядах, яка знає, чого прагне й зазвичай це отримує. Насправді Єжи Шиллер був самозакоханим егоїстом, якому просто подобалося слухати звучання власного голосу, тому він і вкладав стільки зусиль у свої розповіді.

«Вербальний онанізм», — подумки прокоментував Шацький, слухаючи родинну історію Шиллера. Він був нащадком одного з перших членів Союзу, цим і пояснювалося його високе становище й почесне членство. Народився він у Німеччині, у нього був невеликий будинок у Північній Рейн-Вестфалії, неподалік Бохума, де за його словами перебувало керівництво Союзу. Але він частіше бував у Сандомирі або варшавському помешканні, яке весь час називав «підсобкою», наче вбачаючи в цьому щось кумедне.

— Вам знайомий цей символ? — прокурор витягнув із течки роздрукований символ родла. Зробив це неохоче, побоюючись, що не витримає й скривиться, почувши чергове пафосне «звичайно».

— Звичайно! Адже це родло, якраз символ Союзу, для нас мало не священний знак. Не знаю, чи чували ви щось про історію його виникнення, мені випала честь дізнатися про це від самої авторки, Яніни Клопоцької...

— Так, я знаю історію, — урвав його Шацький. — Перепрошую, якщо моє запитання здаватиметься вам дурним, але в якій формі використовується родло? Прапори, герби, фірмовий папір, футболки, якісь значки у вилозі піджака?

— Знаєте, ми ж не секта, звичайно, родло з’являється скрізь там, де офіційно діє Союз, але ми не вміщаємо його поруч із Білим орлом. Ніколи не слід поводитися демонстративно.

Шацький витягнув фотографію значка, який затиснула в руці жертва. Навмисне приготував звичайне фото, яке не свідчило, що це важливий доказ у справі. Підсунув до Шиллера.

— Члени Союзу носять щось таке?

Шиллер роздивлявся знімок.

— Лише діячі або заслужені члени. Цього не можна купити на турецькому базарчику, лише отримати від голови Союзу.

— У вас, звісно, є такий?

— Звісно.

— Я можу його побачити?

— Звичайно.

Господар встав і зник углибині дому. Шацький чекав, напружено думаючи про купу паперів, які чекають на нього після цієї розмови. Прослухати запис, виокремити важливі фрагменти, записати, дати підписати. Окремо протокол ознайомлення. Господи, ну чому в нього немає секретарки!

— Дуже дивно... — господар стояв у дверях. У теплому пообідньому світлі його білосніжна сорочка здавалася персиковою.

— Але ви не можете його знайти, — доказав прокурор.

— Не можу.

— А де ви його зберігаєте?

— У коробочці із запонками, одягаю лише у виняткових випадках.

— Хто про це знає? Коханка? Друзі?

Шиллер заперечно похитав головою. Він справді виглядав здивованим. Це був поганий знак, Шацький волів би, аби той почав метушитися, запевняти, що значок залишився в піджаку у Варшаві, будь-що.

— А можна запитати, звідки це у вас? — звернувся він до прокурора.

— Ми вийняли його з долоні потерпілої.

— Ельжбети, — Шиллер виправив автоматично, але в голосі більше не відчувалося пафосу.

— Потерпілої Ельжбети.

Шиллер важкими кроками пройшов до дивану, мовчки сів навпроти прокурора. Глянув на Шацького запитально, ніби чекаючи, що той йому порадить, що говорити.

— Де ви провели свята?

— У неділю я був у сестри в Берліні, прилетів у понеділок уранці, о тринадцятій був уже тут.

— Де ви були в понеділок і вівторок?

— Удома.

— До вас хтось приходив? Знайомі, друзі?

— Ні.

Шацький лише подивився довгим поглядом, мовчав, планував подальшу розмову, і раптом у ньому зродилася дивна думка. Дурна, безпідставна, базована виключно на інтуїції. Але настільки бентежна, що прокурор підвівся й почав повільно походжати приміщенням, уважно все роздивляючись. Він шукав у цьому вишуканому шляхетському музеї слідів, що тут живе людина із плоті й крові. Якоїсь плями від вина, фотографії на стіні, крихт після снідання, брудної чашки з-під кави. Замащених грязюкою черевиків, пледа, яким можна вкритися вечорами, покинутої на підвіконні бейсболки. Нічого не побачив. У будинку або не жили, або ж його дуже ретельно поприбирали. Що саме намагалися приховати: бруд, сліди чиєїсь присутності, те, що залишилося після якихось подій? Щоб окрім сказаного про себе господарем не виявилося нічого іншого? Думки в істеричному темпі пролітали в мозку Шацького. Спробувати притиснути Шиллера? Але для цього потрібна якась гіпотеза, припущення, що він бреше, затаює щось конкретне, і з цього боку напасти. На жаль, у голові сиділа найбільш абсурдна гіпотеза.

— А вас взагалі часто хто-небудь відвідує?

— Я не надто компанійський. Ви вже зрозуміли, що я сам провів половину свят. А це місце для мене особливе, такий собі прихисток. Я люблю бути тут сам, не хочу влаштовувати вечірок, гучних розмов, не бажаю відчувати чужі запахи.

Поличка над каміном, місце, яке вкривається пилюкою і брудом вже за півхвилини після прибирання, теж була стерильною. Шацький провів пальцем по дубовій лакованій дошці — нічогісінько. Книжкова полиця