Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Діалоги 📚 - Українською

Читати книгу - "Діалоги"

253
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Діалоги" автора Луцій Анней Сенека. Жанр книги: 💛 Інше / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 63
Перейти на сторінку:
вже казати про ті наскрізь прозорі води, які омивають гостинні покої, про ті учти, гідні театру, бо й влаштовують їх, як у театрі?{133} Тож і мене, хто загостив зі своєї наче запліснілої ощадливості, омиває там, засліплює й оглушує, та буйна, всюдисуща розкіш. Від неї аж очі розбігаються, тож більше своїм духом, аніж очима чиню їй спротив. Відходжу не те що гірший, а сумніший: не так уже високочоло походжаю у своїй пісній оселі; гризе якийсь мовчазний жаль, і вже сумніваюся, чи, бува, не кращим є усе те, що я бачив. Щоправда, з усього цього ніщо мене не змінює, але — й не залишає незворушним. Охоче ступаю за дійовими приписами наших наставників, поринаю у вир громадських справ; не цураюся почестей ані фасцій — не задля пурпуру хилюся до них, не задля того, щоби прихопити собі ознаки влади, а щоб мати більшу змогу бути корисним для своїх друзів, для близьких мені людей, врешті, для всіх громадян.

Найближче, їхній вихованець, тримаюся Зенона, Клеанта й Хрісіппа{134}. І хоча всі вони стояли осторонь громадських справ — усі спрямували туди своїх учнів. Так от, коли щось чи то вразить мене, незвиклого йти лобом в лоб, чи наштовхнусь на якусь образу (що часто трапляється в людському житті), чи на щось таке, з чим нелегко впоратись, а чи надовго зав’язну у якійсь клопітній марниці, — я знову тікаю у своє дозвілля, як ото кінь, дарма що втомлений, та коли додому, то приспішує крок: люблю замикати своє життя у рідних стінах. Ніхто тут не забере у мене жодного дня, нічим не відшкодовуватиму своїх витрат. Хай моя душа побуде з собою, хай поплекає себе, не зайнята чужими справами, байдужа до чиїхось суджень; хай натішиться, позбувшись і громадських, і власних клопотів, солодким спокоєм.

Але тільки-но збадьорить якесь дійовіше читання, тільки-но пришпорять високі приклади — вже я на форумі, вже рад то своїм голосом комусь пособити, то ділом, і хай навіть не вдалася допомога — була спроба допомогти. Хочу там збити пиху того, хто поспішив вивищитися через чиюсь кривду. У мистецтві мовлення, я певен того, найкраще пильно приглядатися до самої справи, говорити лише про неї, врешті, й слова підпорядковувати тій справі, щоб за її ходом слідувала й мова — проста, без прикрас{135}. Що ж бо за користь розраховувати її на віки? Хочеш нині працювати так, щоб не мовчали про тебе нащадки? Але ж ти народжений, щоб померти. Тихий похорон не такий обтяжливий. Щось собі пописуй, щоб заповнити час, не для похвал, — простим, невигадливим стилосом. Меншого поту вимагають заняття на один якийсь день.

Хай так, але тільки-но мій дух окрилить якась видатніша думка, він одразу ж стає вибагливішим до слів: до високого подиху прагне й мову достосувати, от вона й піднімається, оскільки піднесеним є сам предмет; забуваючи тоді про засади скромнішого письма, літаю високо, вже й не своїми устами мовлячи.

Не вдаючись у подробиці, скажу, що ця слабкість здорового глузду супроводжує мене в усьому, тож боюся, щоб остаточно їй не піддатись, або, що непокоїть іще більше, щоб не зависнути, наче над прірвою, звідки будь-якої миті можна зірватися. Втім, тут можливі й інші, яких самому й не передбачити, прикрі несподіванки. Адже ми звикаємо до щоденних речей, і поблажливість заважає нашому судженню. Гадаю, чимало людей могло б сягнути мудрості, якби не вважали, що вже її сягнули, якби деяких вад не приховували в собі, а повз інші, й оком не зморгнувши, проходили. Не думай, що, потураючи іншим, ми менше занапащаємо себе, аніж потураючи собі. Де є такий, хто б зважився самому собі сказати правду? Де є такий, хто серед натовпу лестунів і хвалителів сам же найпалкіше б не плескав собі у долоні? Тож, благаю, якщо маєш якийсь засіб, щоб зарадити тій моїй хитавиці, — не вважай мене негідним завдячувати тобі своїм спокоєм. Ті душевні сіпання, наскільки знаю, не є аж такими небезпечними, не спричиняють якогось збурення. Щоб увиразнити свої скарги правдивим порівнянням, скажу так: мучить мене не буря, а морська хвороба. Отож, хай там яка вона, — вилікуй мене, подай з берега руку тонучому{136}.

II

Я вже віддавна, повір мені, Серене, мовчки сушу собі голову, з чим би то порівняти ось такий стан душі й не знаходжу нічого кращого, аніж приклад тих, які, позбувшись тривалої, важкої хвороби, час до часу лякаються незначної дрожі, дрібного недомагання{137}. Вони, дарма що уникнули найгіршого, псують собі життя всілякими підозрами; прийшовши до здоров’я, й далі тицяють лікарям руку — перевірте, мовляв, пульс, а тільки-но трохи розігріються — вже то для них поганий знак. Такі люди, Серене, не те що замало вилікувані — замало звиклі до здоров’я: так ото, вже у затишші, іще тремтить чи то морське, чи озерне плесо — відходить од бурі. Отож тобі не потрібні тепер сильні, дійові засоби (до них я й сам вдавався), якими то протистоятимеш собі, то себе картатимеш, то ще більших якихось зусиль докладатимеш, — потрібно те, що приходить наостанку: віра в самого себе, впевненість у тому, що ступаєш належною дорогою, з якої не зіб’є тебе своїми перехресними слідами люд, що снує туди-сюди, а, бува, блукає таки при самій тій дорозі.

Те, до чого стремиш, є справді чимось величним, високим, близьким до самого бога — хочеш бути незворушним. Цю незмінну стійкість душі, що у греків має назву euthymia{138}, і про яку Демокріт написав знамените дослідження, я називаю спокоєм. Не конче-бо наслідувати чи таки в чужій формі переносити слова: про що мова — те й маємо назвати так, щоб у тій назві була сила, а не, сказати б, обличчя грецького слова. Дошукуємось, отже, в який то спосіб душа постійно може йти розміреним, виваженим кроком, у злагоді з собою, радісно озираючи свої набутки, нічим тієї радості не захмарюючи, не полишаючи своєї погідності, не піднімаючись і не занепадаючи. Це, власне, й буде спокій. Як його осягнути — поміркуймо над тим в цілому; ти ж, скільки захочеш, стільки й візьмеш собі із тих засобів, що для загалу.

Але, насамперед, усе те пов’язане з пороками зло варто виставити на світло денне, щоб кожен міг угледіти там щось своє. Ти ж одразу пересвідчишся, яка то дрібничка, ота твоя нудьга, порівняно з тими, хто пов’язав себе показними

1 ... 33 34 35 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діалоги», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Діалоги"