Читати книгу - "Що знає вітер, Емі Хармон"

Оїн заскакав навшпиньках і в захваті взявся за її руку, а тоді в нього витягнулося личко й опустилися плечі.

— Дякую, місис Джеральдін Каммінс, — мовив він, — але док сказав, що я повинен триматися мами й допомагати їй.

— І найбільше ти допоможеш своїй мамі, пішовши зі мною, — квапливо сказала місис Каммінс.

Оїн поглянув на мене з надією й сумнівом в усмішці.

— Ну ж бо, Оїне. Повеселися. Зі мною все буде гаразд, — збрехала я.

Я провела поглядом Оїна разом зі старшою жінкою, що тримала його за руку, і мені відчайдушно захотілося покликати його назад. Він тим часом уже показував їй свій кишеньковий годинник і торохтів про нашу недавню пригоду в ломбарді.

— Почнімо, місис Ґаллагер? — запропонувала Беатріс. Голос у неї був високий, а очі — ясні.

Я кивнула, наполегливо попросила її звати мене Енн і затинаючись повторила список своїх потреб. Поки ми йшли, я поглядала на ціни й показувала на речі, які мені подобались, і кольори, яким віддавала перевагу. Одна сукня в середньому коштувала близько семи фунтів, а від того, як Беатріс теревенила про обідні сукні, хатні вбрання, зимовий і літній одяг, уже не кажучи про капелюшки, взуття й сумочки, мені вже стало зле.

— Комбінації, корсети, трусики й панчохи вам теж знадобляться? — спитала вона тихенько, хоча поряд із нами нікого не було.

— Так, — сказала я, вирішивши: тепер, щоб чогось досягти, треба трішки прибрехати. — Розумієте, я довго хворіла. І, боюся, так давно не купувала одягу, що не знаю, який у мене розмір і що нині в моді. Навіть не знаю достоту, що потрібно дамі, — мовила я, без особливих труднощів вичавивши з очей жалюгідні сльози. — Сподіваюся, ви зможете дати мені кілька порад, не забуваючи, що повний новий гардероб може бути дорогим. Мені потрібні найпростіші речі, розумієте?

— Ну звісно! — сказала вона й погладила мене по плечу. — Я відведу вас до приміряльні, і ми почнемо. У мене гостре око на розміри. Буде дуже весело.

Повернулася вона з повними руками білих рюш.

— До нас щойно надійшов чудовий штучний шовк із Лондона, а ще в нас є трусики вище колін, — промуркотіла вона. — Також є нові корсети, які затягуються спереду, доволі зручні.

Мені на мить уявилося, як я сиджу за своїм письмовим столом у бавовняних штанцях на зав’язках і в ребристій майці, і я притлумила напад панічного жаху, що спробував мною оволодіти.

«Штучний шовк» на дотик видавався схожим на віскозу, і я замислилась, як добре він пратиметься, а ще я щиро постаралася влізти в корсет, зрадівши відносній простоті шнурівки спереду й довгій оборці, що доходила мені до середини стегон. Корсет треба було вдягати на сорочку, яка скидалася на комбінацію з квадратним викотом і майже не підіймала й не підтримувала моїх грудей, але була м’яка та зручна. Надягнувши трусики, про які шепнула Беатріс, я вирішила, що могло бути й гірше.

Я приміряла темно-блакитну сукню з квадратним викотом і прозорими рукавами до ліктів. Її лінії були прямі та прості — тільки поділ спідниці був трішки пишніший і м’яко шарудів за кілька дюймів до моїх щиколоток. Пояс надав сукні форми, і Беатріс оглянула мене, стиснувши губи.

— Колір чудовий. Стиль теж. У вас прекрасна шия, і ви могли б носити цю сукню з коштовностями, прикрашаючи її до обіду, або ж ходити в ній на месу без прикрас, із самим капелюшком. Ми додамо до покупок ще одну таку, тільки рожеву.

Дві бавовняні блузи — рожеву й зелену — з лацканами, що утворювали широкий клин над трьома ґудзиками, можна було носити з довгою сірою спідницею — як запевняла Беатріс, річчю вкрай необхідною. Далі я приміряла дві «хатні сукні»: одну персикову й одну білу з малесенькими брунатними цяточками. В обох були глибокі кишені на стегнах і довгі прямі рукави, що закінчувалися товстими манжетами. Вони мали простий стиль і круглі викоти, що злегка торкалися ключиць, а їхні ліфи від спідниць по гомілки відділяли плісировані пояси. Беатріс начепила мені на голову крислатий білий солом’яний капелюшок, оздоблений персиковим цвітом і мереживом, й оголосила, що я досконала. Долучила до моїх покупок дві шалі — м’яко-зелену й білу, — а коли я спробувала сказати їй «ні», насварилася:

— Ви ж народилися в Ірландії, так? Прожили тут усе життя. Ви знаєте, що мусите мати шалі!

Беатріс принесла мені довге вовняне пальто й вугільно-сірий капелюшок до нього, оздоблений гілочкою чорних троянд і чорною шовковою стрічкою. Вона назвала його «клош». Клош не мав жорстких круглих крисів і округлого купола, як солом’яний капелюшок, а був зручний і кокетливо розходився довкола мого обличчя, повторюючи обриси моєї голови. Я страшенно його вподобала й не стала знімати, перш ніж перейти до наступного етапу.

У мене назбиралася ціла купа речей. На додачу до спідньої білизни й одягу мені знадобляться чотири пари панчіх, пара брунатних лайкових «човників», пара чорних черевичків із ремінцем і середніми підборами, а також пара чорних черевиків на холодніші місяці. Ще я могла використовувати старе взуття Енн, вирушаючи на тривалу прогулянку чи в хатніх справах. Від думки про них я потай жахнулася й замислилася, які справи зазвичай доручали жінкам 1921 року. Томас мав слуг, але сказав, що хоче, щоб я допомагала йому з пацієнтами. Я запевнила себе, що для цього також задосить черевиків.

Тим часом я подумки підраховувала все: панчохи — по чотири штуки на фунт, туфельки й шалі — по три фунти. Бавовняні сукні коштували по п’ять фунтів, черевики та лляні сукні — по сім, сорочки та трусики коштували по фунту за штуку, а спідниця — чотири фунти. Блузи коштували два з половиною фунти, корсет — трохи більше, капелюшки — стільки ж, скільки й бавовняні сукні, а вовняне пальто саме собою затягнуло на п’ятнадцять фунтів. Я, певно, вже наближалася до дев’яноста фунтів, а мені ще треба було купити туалетне приладдя.

— Вам знадобиться одна-дві сукні для вечірок. Лікаря часто запрошують в оселі грошовитих людей, — наполягла Беатріс. Між її бровами вигнулися зморшки. — А чи маєте ви прикраси? У нас є чудова біжутерія — майже як справжні коштовності.

Я показала їй свій перстень і сережки й