Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва 📚 - Українською

Читати книгу - "Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ігри мажорів. "Сотий" ліцей" автора Діна Ареєва. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 111
Перейти на сторінку:

А куди подіти Мишку? Залишити одну, виключено. З батьками Дар’я давно не спілкується. У Ларки бурхливе особисте життя, їй не до чужої дитини.

Як же так вийшло, що, проживши вісімнадцять років у шлюбі, працюючи і заробляючи, до тридцяти шести вона прийшла без житла і без будь-яких, навіть наймізерніших накопичень?

Даша зітхнула. Треба спробувати ще раз вивідати у Мишки, що означав її вчорашній похід у сусідню кав'ярню. Донька категорично заперечувала, що її змусили, і стверджувала, що визвалась сама.

А поки що слід подумати, про що говорити з матір'ю Топольського.

***

Нікіта

Виходжу з будівлі ліцею і бачу батьківський позашляховик. Здивовано зупиняюся. Що він тут забув? 

Роблю крок у його бік, і відразу прострілює — Дар’я! Він до неї приїхав.

Не знаю, чому так подумав. Просто подумав і все. І зразу ж бачу батька. Стоїть, привалився боком до капота. Переодягнувся, не у звичному костюмі, а в джинсах і сорочці.

У вухах стукати починає. Дихаю глибше.

— Кого чекаємо? — підходжу, а самого реально бомбить.

— Тебе, — батько не виглядає розгубленим. 

— Мене?

— Ну так. А кого ще я можу чекати?

— Не знаю, — тепер гублюся я, — ти ніколи за мною не приїжджав.

— Їхав повз із салону, згадав, що в тебе тренування, вирішив забрати. Ось, підстригся, — він проводить рукою по волоссю, — як тобі? Нормально?

— Круто, — згідно киваю. — Можна просто зараз на кастинг.

І справді круто. Волосся укладене, він так здається молодшим. 

— Скажеш теж, кастинг, — бурчить батько, але виглядає задоволеним, навіть не приховує.

— Ти що, закохався? — дивлюся впритул.

— Що за дурниці? — батько морщиться, і я розумію, що влучив у точку. — Поїхали, повечеряємо.

Піднімає очі, і я бачу, що він дивиться повз мене. Стежу за його поглядом — на сходинках з’являється Дар’я. Хочеться стукнути кулаком об корпус позашляховика.

Я маю рацію! Маю рацію! Маю рацію! Він запав на неї.

Дар’я помічає нас, пригальмовує. Потім ніби похоплюється, вітається з батьком і прискорює крок. На мене не дивиться. З двору ліцею реально вибігає і далі мчить як очманіла.

Стежу за нею спідлоба. На язиці крутиться десяток запитань, але батько вже повертається до мене.

— Ти не відповів, Нікіто. Ти не дуже втомився? 

Я після тренування і без душу, але додому не хочеться, і ми їдемо в ресторан. Я, як і батько, люблю італійську кухню, тому їдемо в «Палермо». Замовляємо пасту. Батько обирає болоньєзе, я — карбонару.

— Як справи? — цікавиться батько. — Як твоя англійська?

— Не все так погано, тату. З біологією та географією набагато гірше.

— То все фігня, — махає він рукою, — мови важливіші.

Хмикаю. Ну звісно, біологічці під шістдесят, географічка страшезна. Тож батька біологічка з географічкою не цікавлять.

— Ходив сьогодні на консультацію, — знизую плечима. 

— Може, тобі найняти репетитора? — батько реально не розуміє, як палевно це виглядає. — Як думаєш, може попросити вашу англійку, нехай із тобою позаймається?

 — Вона не погодиться, — безнадійно хитаю головою.

— А як у тебе з цією дівчинкою, Машею?

Батько вирішив мене добити. Ну як ще в нас може бути? Погано в нас. Усе погано.

Мишка на мене не дивиться, а мені досі кринжово через каву.

— Хочеш, я поговорю з Дар’єю Сергіївною? Я міг би тебе привозити до них додому, щоб їй не довелося до нас ходити. У ліцеї навряд чи їй дозволять заробляти.

Я ледь карбонарою не давлюся.

— Ти серйозно, тату? Я зможу їздити до них додому і бачити Машу?

— Я буду тебе возити, — з натиском повторює батько, і я розумію, на що він розраховує.

Відчуваю себе зрадником щодо матері. Але... як відмовитися?

— А якщо Дар’я не погодиться?

— Я спробую вмовити. І ти там пограй ідіота, — батько не жартує, і я не витримую.

— Вона тобі подобається, тату? Дар’я?

— Так, — батько дивиться просто в очі, — подобається. 

— А як же мама?

Він на деякий час замовкає, потім відкладає виделку.

— Ми не обговорювали цього, Нікіто, ти все для мене був маленьким... Я не любив свою дружину, ніколи. І не люблю. Це був договірний шлюб, зручний для бізнесу. У нас давно немає жодних стосунків, та ти й сам бачиш, не сліпий. Я б розлучився, але ти мене стримував. Я чекаю твого повноліття. Твоя мати в курсі, ми давно про все домовилися. І ми давно чужі люди.

Я здогадувався про це, а все одно всередині все стискається. У нас ніколи не було сім'ї, і все ж... Вона моя мама.

1 ... 33 34 35 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва"