Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Порожня могила, Джонатан Страуд 📚 - Українською

Читати книгу - "Порожня могила, Джонатан Страуд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Порожня могила" автора Джонатан Страуд. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 103
Перейти на сторінку:
врахувати, що це розтоплена, клейка речовина, що спливає краплями з кісток, то її цілком можна назвати гноєм. Усе одно — іхор то чи гній...

— Замовкни, Джордже!

— Гній, Люсі.

Я ледве стрималась, щоб не вдарити його:

— Замовкни! Просто замовкни!

— Не замовкну. Поглянь на неї, Люсі. Тільки поглянь!

Сказавши це, Джордж ступив уперед і стиснув мою руку, може, трохи дужче, ніж слід було. Я скрикнула з болю — і цього виявилося досить, щоб мара, яка огорнула мій мозок, умить розвіялась. Ніби поривом вітру звіяло примарну завісу з моїх очей.

І куди ж поділася жінка в чарівній перламутровій сукні?

У повітрі оберталась звичайнісінька груда ектоплазми.

А витончені цукрово-білі руки? Замість них чорніли уламки кісток.

А повні звабливі стегна? Обернулись на шмат прогнилої, дірявої плоті.

А усміхнене обличчя? На його місці виднів пожовклий череп.

Я знову моргнула. Перед моїми очима знову спала завіса. І з’явилась привітна, мила жінка, яка стояла й манила мене до себе.

Я дивилась на неї. Нібито так само, як раніше. Однак тепер я змушувала себе бачити правду.

Це виявилось непросто. Гіпнотичне погойдування привида заколисало мою пильність, і я знову відчула, як мої тіло й душа ладні полинути за цією жінкою. Та цього разу, стиснувши в кулак усю свою волю, я зосередила увагу на самій собі, а не на цій блискучій, мерехтливій тварюці.

— Ходімо зі мною... — повторював примарний голос. — Ходімо зі мною на сцену...

— Ні! — тільки й спромоглася прохрипіти я.

Ніби невидимі ножиці перерізали мотузок між мною й духом. Примарне полотно, що ховало під собою статую, впало, й на місці блискучої оболонки в повітрі з’явився скорчений, з вишкіреними зубами труп, що поволі рушив до мене. Я витягла рапіру, виставила її перед собою, й привид відсахнувся, далі ворушачи губами й манячи мене за собою.

— Ущипнути тебе ще раз? — запитав Джордж, що якимось чином опинився біля мене.

— Ні.

— Бо я можу. І за руку, й за ногу, й нижче спини — куди захочеш. Тільки скажи мені.

— Дякую. Все гаразд. Уже все гаразд. Я бачу цю тварюку.

Джордж кивнув:

— Тоді ти, напевно, дозволиш мені зробити ось що...

І жбурнув соляну бомбу, яку дотепер тримав у руці. Вона вибухнула біля ніг примари, засипавши її дощем яскраво-зелених іскор і змусивши Нещадну Красуню засичати й скривитись від болю. Привид позадкував до темного проходу, де на якийсь час зупинився, курячись парою. З темряви на мене зирили його чорні гострі очі, просто-таки пронизуючи мій мозок ненавистю. Ще мить — і Красуня зникла, а разом з нею розвіялась і спокуса, що огорнула мене.

— Цікаво, куди вона вирушила, — мовив Джордж. — Може, ходімо разом до фоє, Люсі? Нам треба порадитися, що робити далі.

Фоє якнайкраще придавалось для такої наради. Мені подобалось це місце з укритими облупленою позолотою стінами, навіки пропахле тютюном та смаженою кукурудзою. А найголовніше — воно було досить далеко від примарних чарів та інших потойбічних штучок. Джордж підійшов до буфетної стійки, взяв з неї шоколадку й з’їв її. Я тим часом притулилась до прилавка каси, в руках у мене була пляшечка з водою, а біля ніг лежав рюкзак, із якого на мене докірливо дивився череп. У голові так паморочилось, що я ледве ворушила язиком. Урешті я все-таки спромоглася вимовити:

— Дякую, Джордже.

— Будь ласка.

— Наступного разу, коли я таке вироблятиму, не марнуй часу. Просто штовхни мене.

— Гаразд.

— Штовхни або вщипни. Що дужче, то краще.

Джордж стенув плечима:

— Краще ти сама не піддавайся. Бачиш, на що здатні ці Спектри. Кого завгодно спокусити можуть.

— Тебе ж вони не спокусили...

— Цього разу—ні. Така цяцькована ектоплазма мені не до смаку, — він ще раз стенув плечима. — Навряд чи й тебе вона довго дурила. Ти впоралася б із нею й без моєї допомоги.

— Можливо, — погодилась я. — Тільки мені здалося, що ця тварюка... намацала моє найвразливіше місце, — я ковтнула води. — А ти набагато міцніший за мене.

— Міцніший? Оце вже не знаю, — відповів Джордж. — Хіба що трохи бадьоріший. До речі, я помітив, що Красуня не терпить відвертого спротиву. Їй потрібна пасивна жертва, найкраще — з якось душевною раною. Поки ми триматимемось, вона нас не чіпатиме. Та водночас це породжує нові труднощі. До її послуг цілий театр — хтозна, де вона з’явиться наступного разу!

Моторошне враження від зустрічі з привидом поволі щезало, змінюючись піднесеним настроєм, добре знайомим будь-якому агентові, що вийшов на завдання. За таких обставин ти не можеш думати ні про що, крім своєї роботи.

— Стривай-но! А може, її Джерело — це цілий театр? — припустила я. — Як ти гадаєш?

— Якщо це так, то дивно, що привид ніколи не проявлявся раніше. Так раптово, як наша Красуня, з’являються лише привиди-новачки... Її Джерело теж мусить бути новим, — Джордж замислено взяв з буфету ще одну плитку шоколаду. — Ні, навряд чи то цілий театр.

— Череп натякав, що поява Красуні — це чиясь підла витівка. Тоді все стає по місцях.

— Локвуд вважає так само, — зазначив Джордж. — Можливо, хтось нещодавно приніс до театру Джерело, пов’язане з моторошною смертю Красуні. Джерело десь заховане, й це дозволяє привидові щоночі проявлятись у театрі й сіяти паніку. Цікаво, де ж воно, це Джерело?.. — він дожував шоколадку і оголосив: — Радше за все десь між мотлохом, зваленим під сценою. Зараз я піду й понишпорю там. А ти, Люсі? Підеш зі мною?

Я вже хотіла погодитись — таким переконливим, надійним здавався зараз мені Джордж. Та нетерплячка, що огорнула мене, переплутала всі мої думки.

— Ні, — відповіла я. — Краще я пошукаю наших. Попереджу їх про те, що сталося зі мною.

— Та все з ними гаразд, — запевнив мене Джордж, прямуючи до входу в партер. — Ми ж міцна команда. Навіть Кіпс. Від його окулярів будь-який привид утече, репетуючи з переляку.

Перш ніж Джордж зник у коридорі, я рушила за ним. Моя дорога пролягала до сходів. Розмова з Джорджем повернула мені силу волі, і хоч серце моє ще й досі тьохкало, я сміливо дісталася балкона бельетажу.

До того, як утрутився Джордж, між мною й привидом діяв психологічний зв’язок. Піддавшись чарам Красуні, я мимоволі відкрила

1 ... 33 34 35 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Порожня могила, Джонатан Страуд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Порожня могила, Джонатан Страуд"