Читати книгу - "#хто верхи?, Юлій Череп"

- Там он ледь не з десятеро свідків, що ми не маємо до того жодного відношення, - заговориа Петро, - Пані не втрималася у сідлі. Таке буває, нажаль. 

Петро розвів руками в різні боки неначе хотів цим додати ваги своїм словам.

- Ти що забув, як минулого року сам гепнувся з Буревія на Паску? - хитро примружила очі Юля.

- Ну, то я ж трохи того був, - знітився охоронець місцевого правопорядку.

- Так може й вона, того? Самі ж казали, що лікарської експертизи ще не було, - дотис дільничного Петро і той здався.

- Гаразд, гаразд. Скажу вам як є. Не знаю, що то за фіфа, але за неї телеіонували згори, і наказали їхати за вами.

- Ну тоді ви маєте опитати свідків як мінімум, - зауважив Петро. - А нам по справах треба.

- Якщо що то ми у мене, - додала Юля. - Миколайович, ти як завжди хріновуху холодненьку будеш?

- Юля! Я між іншим на роботі. Вас приїхав затримувати... Буду звичайно. Де там ваших свідків шукати? 

- В кінці вулиці по ліву руку будівництво лише почалося. Не прогавите, - зоорієнтував Петро.

Як тільки Юля з Петром передали коней в руки Костіка, і залишилися наодинці то не змовляючись одночасно дістали телефони і кожен набравши якийсь номер, порозходилися по протилежних кутах вітальні. Хвилин зо п'ять поговорили і так само одночасно повернулися до дивана.

- Даш свідчення в СБУ якщо знадобиться? Проти тієї мадами, яка полюбляє руській мір, - спитав Петро.

- Не знадобиться, - запевнила його Юля. - Ходімо до столу, скоро Михайлович прийде. Це він нас заарештувати міг би забути, а батькову хріновуху він обожнює і ніколи не відмовляється. 

Михайлович з'явився хвилин через двадцять. Лоб мокрий, щоки червоні. Неначе гнався за кимось чи втікав. І це він ще приїхав на мотоциклі. Що б було, якби пішки довелося пройти таку відстань? Страшно уявити.

Лише він намірився перекинути до рота перші п'ятдесят грамів з запітнілої пляшки, як в кишені заграв телефон. Він сердито його дістав і зиркнув одним оком на екран. Потім двома. Потім підхопився на ноги й прийнявши положення струнко відповів на дзвінок.

- Слухою вас, Михайло Володимирович! Так точно, Михайло Володимирович. Єсть! Дозвольте виконувати? Єсть!

Він здивовано подивився на Юлю, потім на Петра.

- Наказ ледь не найвищого начальства - заарештувати негайно! - промовив він і таки перехилив чарку.