Читати книгу - "Загублена Валькірія, Кеті Рід"

— Вона сказала лише, що повинна зібрати душі загиблих на одній з війн в Мідгарді, — пригадала я. — Це допоможе?

Гуннар перезирнувся з Асгейром і почухав потилицю.

— Так... Думаю, допоможе. Я знайду її і допоможу, якщо щось станеться.

— Дякую, — вдячно посміхнулась я.

— Розрахуємось, — змовницьки підморгнув він, але під суворим поглядом друга швидко додав: — Просто жартую. Побачимося ввечері.

Асгейр підступив ближче, спостерігаючи, як Гуннар розчинився у повітрі. Помовчавши, сказав:

— Сподіваюсь, ти не помилилася, і в цьому був сенс. Генерал не хотів відпускати Гуннара — він саме мав тренувати новачків.

Я стривожено підняла голову, щоб побачити обличчя Асгейра.

— Його за це покарають?

— Ні. Але мені доведеться виконати одне доручення.

Судячи з голосу воїна, доручення було не з приємних.

— Я правда вдячна. Вам обом, — тихо сказала я, торкнувшись долоні Асгейра. — Інгрід намагалась не показувати, але вона дуже налякана.

— Не переймайся, — похитавши головою, він змінив тему. — Якщо ми вже тут, зайдемо пообідати? Ти виглядаєш так, ніби тобі це не завадить.

Я кивнула — заняття з Крістіаном і перенесення сюди забрало багато сил. Асгейр махнув в бік ринку, де ми побували минулого разу.

Незабаром ми вже заходили до велелюдного заїжджого двору. Кого там тільки не було — низенькі ельфи, як Бруно з лазарету, з гострими вухами і підозрілими обличчями, гордовиті аси, могутні воїни різних народів. З деякими з них Асгейр привітався, а потім всадив мене за вільний стіл подалі від входу. Перебуваючи серед стількох незнайомців, я була вдячна йому за турботу.

Обід пройшов у тиші. Я їла тушковану картоплю з кроликом, а сама тим часом розглядала інших відвідувачів і слухала уривки їхніх розмов. Дехто говорив пошепки, ділячись секретами, а інші не соромились сміятись у весь голос.

— Що з тобою?

Смикнувшись, я перевела погляд на Асгейра. Він сидів навпроти і хмурився, вивчаючи моє обличчя. Коли я знизала плечима, його брови зійшлися на переніссі ще більше.

— Тобі щось не подобається? Чи ти чогось боїшся?

— Просто останні дні виявилися надто насиченими, — врешті-решт пробурмотіла я. — Я відчуваю себе розгубленою.

Асгейр помовчав, обдумуючи мої слова. Невдовзі його погляд змінився з похмурого на співчутливий.

— Хочеш, покажу тобі одне місце? Я приходжу туди, щоб подумати. Там можна побути на самоті, якщо треба — в одній спальні на чотирьох це навряд чи можливо.

— Хочу, — кивнула я.

— Тоді доїмо і одразу підемо туди, — вирішив він.

Я слабо посміхнулася, відчуваючи, що тяжка ноша стала трохи легшою. Що не кажи, а увага Асгейра щоразу допомагала мені почуватися краще. Не думаю, що це входило в його обов’язки.

Інші відвідувачі продовжували розмовляти між собою. Воїни за два столи від нас косилися в наш бік, і цікавив їх не Асгейр. Один з них — бородань, що раніше голосно сміявся — раптом бухнув кулаком по столу, розливаючи квас з кухлів.

— Коли вже спіймають того, хто полює на валькірій? Ще століття, і у Всебатька не залишиться жодної жінки-воїтельки.

Я здригнулась від різкого голосу і слів, а Асгейр розвернувся, прислухаючись до розмови.

— Може, їх і не вбивають? — хмикнув інший воїн з лисою головою. — Може, вони просто надто слабкі, тому й вмирають?

Асгейр нахмурився. Якимось внутрішнім чуттям я зрозуміла, що ще трохи, і він втрутиться в суперечку. Тому простягнула руку через стіл і схопила його за передпліччя, хитаючи головою.

— Та що ти мелеш! — обурився тим часом бородань.

Тепер до нього прислухалися всі, хто сидів у залі. Навіть кухар визирнув з-за перегородки, продовжуючи натирати казанок металевим шкребком.

— Згадай хоча б прекрасну Еллен! Ніхто не міг перемогти її в бою — навіть найкращі воїни. І де вона зараз?

Більшість голів враз опустилася в скорботі. Я стривожено озирнулася, відчуваючи, як, піднявшись, усі очі витріщилися на мене. Горло стиснув страх, що зараз і мене будуть розривати на дві половини — з одного боку, змушуючи виправдовувати очікування, а з іншого — доводити, що я не слабка.

Асгейр зняв мою руку зі своєї і потягнув, щоб я встала. Ледве дихаючи, я дивилася на два десятка облич, що вивчали мене і мого охоронця. Ас суворо глянув на лисого воїна, що засумнівався в здібностях валькірій.

— Замість того, щоб сидіти тут і вести порожні балачки, краще повертайся до обов’язків.

Той враз відвів очі, бурмочучи вибачення. Бородань шанобливо нахилив голову, а я знову задумалась про місце Асгейра в ієрархії Божественного війська.

Удвох ми рушили на вихід. Стискаючи долоню свого охоронця, я не опускала голову. Лише завдяки йому я знайшла в собі сили йти з розправленими плечима, знаючи, що зараз по мені судять про усіх валькірій. Я не хотіла, щоб хоч одну з них — нас — вважали непотрібною, незважаючи на те, як дехто з дівчат поставився до мене з самого початку.