Читати книгу - "Англійський пацієнт"

Ким ми були для цієї юної пари? Дехто з нас написав книжки про те, як формуються дюни, як з’являються і зникають оази, про забуті пустельні цивілізації. Здавалося, нас цікавлять тільки речі, які неможливо купити чи продати, а навколишній світ залишає нас байдужими. Ми сперечалися про географічні широти й події, які відбулися сімсот років тому. Теореми досліджень. Абд ель-Малік Ібрагім ель Звайя, котрий жив в оазі Зук і випасав верблюдів, був першим серед усіх тих племен, хто зумів зрозуміти принципи фотографії.

У Кліфтонів тривав медовий місяць. Я залишив їх з товаришами, а сам подався до Куфри на зустріч із одним чоловіком. Провів із ним кілька днів, намагаючись знайти підтвердження своїх теорій, котрі приховував від решти експедиції, і за три ночі повернувся до табору неподалік Ель- Джауф.

Між нами горіло пустельне багаття. Кліфтони, Медокс, Белл і я. Коли хтось відхилявся на кілька сантиметрів назад, його поглинала темрява. Кетрін Кліфтон почала щось декламувати, і моя голова зникла з відблисків нашого вогнища.

Вона мала класичні риси обличчя. Її батьки були, безсумнівно, відомі в галузі історії права. Я ж був чоловіком, який не любив поезію, поки не почув, як ця жінка читає її для нас.

У цій пустелі вона поринула у свої університетські роки, щоб описати зірки, — так само ніжно, використовуючи вишукані метафори, навчав Адам свою жінку.

Ні, не дарма, ніким не бачені у темряві нічній,

Не з марнославства сяють зорі. Не гадай,

Що небо потребує глядачів, окрім людей, а Бог — хвали.

Мільйони безтілесних душ на цій землі,

Котрих не бачимо у снах чи наяву,

Його творінням без утом виспівують псалми

Удень й вночі: як часто серед скель

Чи в хащах лісових ми чули, як

Опівночі співають жителі небес

Чи сольно, чи на кілька голосів.

Оспівують Творителя свого…[60]

Тієї ночі я закохався в голос. Лише в голос. Я не хотів чути нічого більше, тож устав і пішов геть.

Вона була тоненькою вербою. Якою вона стане взимку, у моєму віці? Я досі бачу її, завжди дивлюся на неї очима Адама. Вона була незграбним тілом, яке вилазило з літака, вона нахилилася, сидячи серед нас, щоб підкинути у вогонь хмизу, вона прикладається до фляжки, а лікоть стирчить у мій бік.

За кілька місяців вона танцювала зі мною вальс на вечірці в Каїрі. Обличчя залишалося незворушним, хоча вона вже трохи сп’яніла. Навіть зараз мені здається, що саме такий вираз розкривав її найповніше, як тоді, коли ми обоє були п’яними, але ще не коханцями.

Усі ці роки я намагався зрозуміти, яку інформацію вона хотіла передати мені тим виразом обличчя. Спочатку мені здавалося, що зневагу. Тепер я думаю, що вона вивчала мене. Вона була наївною, і щось у мені здивувало її. Я поводився так, як завжди в барах, але цього разу не врахував, у чиїй був компанії. Я людина, яка має певні особливості поведінки. Проте забув, що вона молодша за мене.

Вона вивчала мене. Отак просто! А я спостерігав за її застиглим поглядом, чекав на один неправильний рух, який видасть її.

Дай мені мапу — і я збудую тобі місто. Дай мені олівець — і я намалюю тобі кімнату в Південному Каїрі із планом пустелі на стіні. Пустеля завжди була серед нас. Я міг прокинутися й підвести погляд на мапу стародавніх поселень уздовж середземноморського узбережжя — Ґазала, Тобрук, Мерса-Матрух, — південніше домальовані вручну річища, а навколо — усі можливі відтінки жовтого, в які ми втручалися, намагаючись загубитися там. «Моє завдання — коротко описати кілька експедицій, які форсували плато Гільф-ель-Кебір. Доктор Берманн трохи згодом перенесе нас у пустелю, котра існувала тисячі років тому…»

Так починалася доповідь у районі Кенсінґтон-Ґор. Але у протоколах засідань Географічного товариства ви не знайдете опису подружніх зрад. Наша кімната ніколи не з’являлася на сторінках детальних звітів, де ретельно описувалися кожен горбичок і кожна невизначна подія в історії.

На вулиці в Каїрі, де продаються завезені папуги, ті з них, які розмовляють, можуть налякати вас. Вони сидять рядочком, гавкають, свистять і шумлять, як натовп на проспекті. Я знав, які племена привезли їх, яким шовковим чи караванним шляхом їх несли сюди пустелею в маленькій кліточці-паланкіні. Сорокаденні подорожі, після того як птаху упіймали або просто вкрали раби, наче зірвали квітку в екваторіальних садах, і посадили в клітку, закінчувалися біля ріки, що називається «базар». Вони з’являлися тут, ніби наречені на середньовічних розглядинах.

Ми стояли між них. Я показував дівчині нове для неї місто.

Її рука торкнулася мого зап’ястка.

— Якщо я віддам тобі своє життя, ти не втримаєш його в руках. Чи не так?

Я не відповів.

Кетрін

Коли він вперше їй наснився, вона закричала і прокинулася поруч зі своїм чоловіком.

Cиділа в подружній спальні з відкритим ротом, втупившись у простирадло. Чоловік заспокійливо поклав руку на її спину.

— Нічне жахіття. Не хвилюйся.

— Так.

— Принести тобі водички?

— Так.

Вона не здатна поворухнутися, не здатна знову лягти туди, де була з ним.

Події вві сні розгорталися в цій кімнаті — його рука на її шиї (торкнулася того місця), вона відчуває, як він сердиться на неї, так само як відчувала це впродовж кількох їхніх перших зустрічей. Ні, це не гнів, вона просто не цікавить його, він дратується, що під ногами плутається одружена жінка. Вони сплітаються в клубок, наче тварини, він так вигнув її шию назад, що вона від збудження не може навіть дихати.

Чоловік приніс склянку води на тарілочці, але Кетрін не здатна підняти руки, так вони ослабли і тремтять. Вона незграбно підносить склянку до рота й ковтає хлоровану воду, частина виливається на підборіддя і стікає аж на живіт. Коли жінка знову лягає, одразу провалюється в глибокий сон і не має часу на роздуми.

Це було перше усвідомлення. Наступного дня вона кілька разів згадувала сон, але, завантажена справами, вирішила не дозволяти собі думати про його зміст надто довго, викинула його з голови; це був лише збіг обставин задушливої ночі, нічого більше.

За рік прийшли інші, спокійніші, проте небезпечніші сни. Але вона згадувала той найперший