Читати книгу - "Учень дощу І, Немченко Катерина"

«Вони дійсно гарно ладять, - спокійно посміхнувся Ракор, спостерігаючи за всім цим. – Незважаючи на протилежну природу своєї крові.»

- Хм, - задумливо продовжив молодий вчитель, дивлячись на старших, - можливо і вогняна із водяною будуть ладнати так само гарно, як і ви?

Більш досвідченні педагоги повернулися до новенького.

- Що суміжна, що протилежна кров може ладнати однаково добре, - відповів йому Шийме.

- Аби тільки колір магічної сили був підходящий, - з докором покосився Топнор на приятеля.

- Хіба у вас схожий колір? – спантеличився молодший. – Я завжди думав, що різний.

- У мене персиковий, а в нього – фіолетовий, - кивнув Шийме на свого колегу.

- А у Хаола, часом, не знаєте який колір? – поцікавився Ракор.

- Схожий на твій, але червоніший, - відповів старший педагог із вітряною кров’ю. – Не дивно, чому ви так добре потоваришували.

- Червонуватий…? – співчутливо перепитав новачок.

- Йому дійсно не повезло, - додав Топнор.

- Він такий чутливий… Мало того, що він пережив, так ще і сила червонувата…

- Була б вона синьою – шкоди було б менше, однак… - невесело видихнув Шийме. – Будь із ним обережним. Тим паче зі своєю кров’ю.

- Так, я розумію… - відвів Ракор погляд у сторону. – І не тільки через це…

- Гей! – зненацька крикнув переляканий Уман, що тільки вийшов з-за рослин, які прикривали стежку до купалень. – ЛАМ’Є! – стрімголов помчав до білявої дитини, що видиралася на скелю. – КУДИ ТИ ЛІЗЕШ?!

Інші педагоги сполохано озирнулися та швидко знайшли того самого другокласника.

- Лам’є! – швидко стрибнув до нього Шийме, злетівши у повітря.

- А? – розсіяно обернувся хлопчик, як рука його зісковзнула з єдиної опори.

- Лам’є! – встиг схопити його старший педагог.

- ВЧИТЕЛЮЮЮЮЮЮЮЮ! – миттєво розревівся учень.

- Що ти там робив? – забрав його Уман та поставив на землю, нахилився, почав перевіряти руки та ноги на предмет забоїв.

- Я ХОЧУ ЛІТАААААААААТИИИИИИИИИ!!! – голосно плакав Лам’є.

- Маленький ти ще для польотів, - повчально зауважив Шийме. – От будеш у восьмому класі –тоді і будеш по схилам стрибати. А зараз ти ще маленький.

- ХОООООЧУУУУУ ЛІТАААААААТИИИИИИИ!!! – вередливо тупав другокласник.

Уман втомлено переглянувся із іншими викладачами: «От за що мені таке щастя?»

- Лам’є, - упевнено та м’яко повернувся він до хлопчика, - у нас академія Злітаючого журавля. У нас вчать літати тільки у середніх класах, - поклав йому великий палець на середину чола та встановив душевну рівновагу, від чого той почав заспокоюватися. – Ми спеціалізуємося на дощах та грозах.

- Я хочу, як журавель літати… - шморгав він носом, сильно підіймаючи плечі. 

- Лам’є… - розчулився такому Шийме. – Усі ви журавлики для нас.

- Але ти ще маленький, - продовжив Уман. – У тебе ще не виросли крильця, аби навчитися літати.

- Хочу літати, - примхливо тупнув хлопчик.

- У середніх класах у тебе будуть обов’язкові уроки, де вас цьому вчитимуть, - витер старший наставник його сльози. – І ти обов’язково полетиш. Але не зараз, - вирівнявся. – Зараз тобі треба сконцентруватися на хмарах та підкоренні блискавки.

Хлопчик жалібно викотив губу, дивлячись на педагога далеко угору.

- А тепер, ходімо, - узяв Уман його за руку. – Треба поговорити із тобою на тему того, що не варто дертися на наші стіни, - попрямував у академію.

Чергові викладачі провели їх поглядом, як Топнор несхвально насупився ще двом другокласникам, які тишком-нишком кралися від тієї скелі до кущів, намагаючись не привертати до себе увагу.

- Гей! – гукнув їх низький чоловік. – Стояти!

Ті перелякано застигли та обернулися.

- Чия це була ідея? – не менш грізно запитав їх Шийме.

Хлопчики миттю вказали пальцями один на одного.

- Скелі – це не місце для ігор, - нагадав Топнор. – І дертися на них нічого!

- Так, вчителю! – швидко склали вони руки та вклонилися.

- І щоб більше такого не було! – суворо насупився повненький. – Зрозуміли?!

- Так, вчителю! – гуртом вклонилися хлопчики.

- Ану йдіть звідси, поки не покарали! – махнув він від себе рукою.

Ті миттю вклонилися та хутко втекли.

- От же діти… - провів їх наставник незадоволеним поглядом. – Їм місця для ігор мало? Чого на стіну лізти? – глянув на скелю, по якій ще треба було постаратися видертися.

Ракор, спостерігаючи усе це зі сторони, дочекався поки насварені учні втечуть та підійшов до чергових викладачів:

- Це той самий хлопчик, про якого казав вчитель Уман? – кивнув він услід заміснику директора.

- Він самий, - склав Шийме руки в рукава, намагаючись заспокоїтися. – Галасливий, активний, вередливий і дуже допитливий. Ще і літати неймовірно хоче.

- Чого ще варто чекати від «весняного вітру»? – прокоментував усе це Топнор.

- Диво, а не дитина.

- Ну… - неоднозначно подивився новачок на скелю. – Я можу зрозуміти, чому вчитель Уман так хотів, аби той обрав собі іншого духовного батька…

Шийме покосився на новачка та розсміявся:

- Це ще не саме галасливе та допитливе дитя, яке у нас було за останні роки. Цей хлопчик мало відрізняється від інших учнів із вогняною кров’ю. Такий самий рухливий та непосидючий.

- Краще така непосидючість, аніж те, за що карають старшокласників, - вагомо кивнув Топнор.

- А за що карають старшокласників? – зацікавився Ракор. – За мого навчання мене за лайку часто карали.

- Це не саме жахливе правило, яке може порушити випускник… - зітхнув Шийме. – Часи змінилися. Зараз старші класи примудряються приносити у академію і щось гірше за лайливі слова.

- Наприклад? – напружено насупився той.

- Куріння та міцний алкоголь.

- Старшокласники палять? – шоковано перепитав новачок.

- Не усі, однак парочку я бачив на власні очі.