Читати книгу - "Серце вовка, Дроянда"

Феш і Василиса, почувши тихе потріскування вогню в каміні, сідали на м’яке ліжко. Природна тиша між ними не була ніяк незручна. Це була тиша, яка говорила більше, ніж будь-які слова. Вони сиділи поруч, їхні руки мимоволі знайшли одна одну.

— Я ніколи не думала, що ми будемо тут, разом, після всього, що сталося, — тихо сказала Василиса, поглядаючи в його очі.

Феш взяв її руку, притягнув до себе і подивився з ніжністю.

— І я теж. Але все, що ми пройшли, лише наблизило нас один до одного. І це найкраще, що могло статися в моєму житті.

Василиса посміхнулася, її серце билося швидше. Вона ніколи не думала, що знайде такого партнера, того, хто розуміє і підтримує її, хто дарує їй почуття безпеки та тепла.

— Я завжди думала, що ти — таємничий, непередбачуваний, але тепер я розумію, що ти — моя надія, моє світло.

Феш ніжно провів пальцем по її щоках, усміхаючись.

— А ти — моя сила. Моя підтримка. Без тебе я б не зміг стати тим, ким я є.

Вони не сказали нічого більше. У цьому моменті не було потреби в словах. Їхня любов була настільки глибокою, що навіть тиша була важливим виразом їхніх почуттів.

Вони лягли разом, їхні тіла сплелися в єдину гармонію. Василиса поклала голову на його груди, і вони обоє просто насолоджувалися цією близькістю. Це була не лише фізична близькість, а й емоційна. Вони відчували себе одним цілим, і це було найважливіше.

— Ми разом, і це важить більше за все, що ми пережили, — шепотіла Василиса, ніжно закриваючи очі.

— І будемо разом завжди, — відповів Феш, обіймаючи її ще міцніше.

Цей момент став для них початком нової глави в їхньому житті — життя, яке вони будуть будувати разом, попри всі труднощі, що могли стояти на їхньому шляху.