Читати книгу - "Гойдалка, Володимир Лвович Ешкін"

Ніж золотою рибкою випірнув з рукава, клонка зробила блискавичний випад. На шиї Сайкс з’явилась кривава пародія на посмішку.

Гел скрикнув, Росо кинувся на Блісса, але йому пощастило менше. З-за спини адмірала вилетіли стрілки паралізаторів. Вражені ними, обидва Каспети і Наталія сповзли на підлогу.

— Де медики? — проревів адмірал. — Сюди, швидше!

Штатні спеціалісти з числа гіперів за кілька секунд опинились поряд з Преподобною. На її шию було накладено регенераційний комір, армія нанітів[33] обліпила пошкоджені судини і м’язи, блокуючи кровотечу, вводячи анестетики та зварюючи мікрохвилями розірвану плоть. Наніти-діагности майже відразу доповіли, що токсинів та радіоактивних речовин у рані не знайдено.

Відчувши німе запитання адмірала, старший з медиків тактичної групи доповів:

— Небезпеки життю немає, сір!

— Вона нас чує?

— Ні, сір, ми ввели її до штучної коми.

Блісс наказав відправити злочинців до Квантової Цитаделі, перейшов до іншої кімнати, активував спеціальну лінію комунікатора.

Пройшло шість довгих хвилин, перш ніж він почув знайомий голос:

— Що в тебе, Рею?

— Сір, Преподобну Сайкс щойно поранено у передмісті Аспера. Небезпеки її життю немає. Нападники арештовані. Я готовий понести покарання.

— Як це сталося? — після паузи запитав імператор.

— Вона самостійно вийшла на контакт з терористами. Її мотивації мені невідомі. З нами вона своїх дій не узгоджувала. Сір, я особисто втрутився, але…

— Негайно надішліть мені звіт. Детальний звіт. Я відправлю за Преподобною дискоїд.

— Сір, в нашому шпиталі…

— Адмірале, ви маєте подбати про безпеку Преподобної Сайкс до прибуття дискоїда. Подальше вас не стосується. Я чекаю на звіт.

Короткий сигнал засвідчив, що Охоронець прав і свобод світів залишив лінію. Блісс ще кілька хвилин розглядав картини на стінах кімнати. Відтак його погляд натрапив на старовинне дзеркало, яке відобразило лисого і вухатого сорокарічного авреліанця у парадному мундирі.

Розшитого золотом півника.

Він знав, що був правий, коли вирішив завітати до цього клятого будинку. Тричі правий. Але кого, в біса, тепер цікавитиме та його правота…

16

Поблизу зірки HD 140283, відомої як Пратара.

8 юла 417 року Ери Відновлення.

Він прагнув жовтого, і він його отримав.

Жовті жваві драглі раптом вивалились з сяйва Матері Зірок, завібрували навколо Зорана, наповнили Всесвіт зловісною поліфонією: шелестом і шипінням, немов мешканці галактичного кубла змій вирішили усі одночасно висповідатись командирові «Айн-Софу».

Багатьма голосами вони шепотіли йому про строкатий, сповнений руху та ускладнення космос, про вселенські ритми творіння, яким підкоряються найбільші з зоряних островів, про давню мудрість, заховану у вищих вимірах, про вібруючі петлі часу і невмолимі кола повторень, що знову і знову повертають з небуття давно забуте та пережите, світле і темне, можливе і відбуте. Жваві драглі раділи ускладненням і поверненням, скаржились на раптове пробудження сплячого монстра — чорної діри в центрі далекої еліптичної галактики, на лють променевих потоків-джетів, що спустошують мільйони живих світів, на хвилі раптової смерті, що котяться галактичними рукавами і спрощують вогкі колиски живого до розсипів розжареного базальту.

Відтак з того множинного шепотіння виринув Жовтий голос. Спочатку він приголомшив Зорана способом свого мовлення, ритмічного і всеохопного, наче опертого на первинні стовпи творіння. Дивовижність Жовтого голосу завадила командору зрозуміти перше з мовленого, втім невдовзі він второпав, що чує послання сили, сповнене знання. Досвіду, не співмірного з людськими уявленнями про час і простір.

Сила промовляла про зерна життя, розсіяні світами за часів перших сонць, про покликання рас-опікунів, приставлених до цих зерен, про їхню гординю і звитяжні пошуки власних шляхів. Сила промовляла про те, як раси-опікуни забули своє призначення і зрадили зерна нового життя заради власної примарної величі. Сила промовляла про занепад гордих ранкових цивілізацій, про втрачені можливості, мертві галактики та далекі благословенні світи, які прихистили і зберегли зерна життя у своєму лоні. Слова послання здалися Зоранові ємними та зримими. Він наче бачив ці зерна життя — золотаві кулі, занурені у теплу воду безкрайніх мочарів, і біля них дивних напівпрозорих істот, від яких не залишилось нічого, окрім згадки, що вони були зрадниками. А Жовтий голос вів далі, до буремних часів Темного бога, а відтак — до світанку Повзучих Отців.

Перед Зораном розгорнулась неозора мережа порталів, в центрі якої пульсувало щось подібне на червону зірочку — Зоряний Ковчег, спадок мудрої і шляхетної раси, яка порозумілася з фундаментальними силами всесвіту.

Великі міжгалактичні портали закриті, повідомив командорові Жовтий голос, і доступу до них не буде, аж поки Зоряний Ковчег не перейде під опіку древніх рас. Знайдіть його і живіть у мирі.

«Де ж ми його знайдемо?» — наважився запитати командор.

Втім, судячи з усього, видіння не передбачало таких запитань, тому що воно у відповідь просто зникло, залишивши першого офіцера борту сам на сам з безмежжям космосу.

Він ще не відійшов від почутого і побаченого, як запрацював комунікатор.

— Що там у вас, командоре? — вимогливі інтонації Преподобної Тарасваті увірвалися до голови Зорана, яка все ще пульсувала у ритмі Жовтого голосу.

— Наближаюсь до пилової хмари.

— Ви відслідкували трансформацію підозрілих об’єктів?

— Ні, Преподобна, не мав змоги.

— Вони самознищились, як тільки зонд наблизився до одного з них на відстань трьохсот кілометрів..

— …?

— Яскраво спалахнули і щезли.

— Обидва?

— Так, — підтвердила Тарасваті. — Обидва повністю анігілювали. Прилади лінкора це підтверджують. Ви мали рацію, командоре, за нами стежать.

За кілька годин вони з Преподобною усамітнились в одній з «червоних зон» лінкора. Зоран якомога детальніше розповів Знаючій про своє видіння.

— Наскільки мені відомо, Знищувачі шляхів ніколи не являлися людям, — після довгого мовчання зауважила Тарасваті. — Ані в опорній реальності, ані в видіннях. У тих магонійських хроніках, які розшифрували наші криптографи, про такі контакти також не згадується. Ніде також немає свідчень про жовтий колір, як ознаку Знищувачів. Якщо те, що ви бачили, є посланням від них, то, виходить, ми маємо справу з безпрецедентним випадком. Моєї компетенції недостатньо для прийняття рішень у такій ситуації.

— Ви можете зв’язатись з Радою Двадцяти Трьох.

— Безумовно,