Читати книгу - "У полоні Фонду, Crown Horror"

 При падінні тіло Маски зломало руку, тож він хотів якнайшвидше його змінити. Кетер роздивився довкола: полиці з миючими засобами, інвентар для прибирання і сплячий прибиральник.

"Добре, пошук нового носія не зайняв багато часу." — Не задумуючись, він змінив хазяїна, та за хвилину був змушений повернутися назад: як би 035 не намагавс розбудити чоловіка, змусити його рухатися, той не піддавався.

Стеля була рівною без слідів ушкоджень, тільки невеликі плями крові нагадували про те, що тут хтось впав. Відкривши трохи потерті двері він вийшов до коридору — приміщення, прикрашене графіті та сміттям. На підлозі стояла табличка "Обережно! Мокра підлога!" а на підвіконні свіже яблуко.

"Гараз, де б я не знаходився, треба перевірити, чи усе гаразд з моїми здібностями. Після експериментів вчених тіла, які я контролюю, можуть навіть не гнити, сподіваюся, це тимчасово."

Підійшовши до яблука, він узяв те у руку, та нічого не сталося. Таке ж червоне та спіле воно лежало на долоні.

"Я не можу бути настільки слабким, тут щось не так. Може, ця будівля насилає ілюзії? У такому випадку треба дивитися не очима носія, а власним поглядом."

Побачене навіть його шокувало: табличка давно струхлявіла, яблоко згнило років тридцять тому, підлога була дірява та всіяна склом. На цьому поверсі усі вікна було вибито, а уламки лежали де попадеться. Він хотів знову дивитися на світ очима людини, та не міг зосередитися і перемкнутися.

"Скло, тут усюди бите скло!" — причепилася одна єдина думка. Лампочки на стелі миготіли, погрожуючи так само тріснути.

"Треба покинути це прокляте місте, уся будівля — просто привид, тут нічого нема."

Йдучи далі коридором він постійно дивився нагору, і навіть не помітив, як спіткнувся об щось.

Це був хлопчик класу восьмого або дев'ятого. Він давно вже зогнив до кісток, і лише за залишками форми можно було здогадатися, що цей труп лежить тут з вісімдесятих. Рука дитини тягнулася до сходів, якими Маска спустився, а потім піднявся назад. Наче коридор не змінився, тільки графіті на стінах помінялися місцями.

"Отже, тут не мешкає об'єкт, сама будівля є об'єктом. Не наю, як вони притягли це у зону, якщо тільки воно саме не погодилося бути перенесиним сюди. Звісно, клас D регулярно відвідує, а нормальні люди не так часто заходять у прокляті місця."

Роблячи висновки, він спустився вниз і зупинився посеред коридору. На тому кінці стояв ще один хлопчик, він дивився на озклад. Здалеку важко було роздивитися, згнив малий чи ні, та він ще міг рухатися, хоча, судячи з думок, перебував у трансі.

"У мене зараз урок історії, я маю бути там, маю йти. Неможна запізнюватися." — Нетипова думка для школяра, зазвичай вони мріють швидше піти до дому.

Хлопчик зайшов до одного з класів, грюкнувши дверима, від чого лампи на стелі почали тріскатися.

"Чорт, скло летить на мене!" — Тікаючи від уламків, Маска швидко пробігав повз кабінети, шукаючи хоч один відчинений. На його щастя одна з дверей була не зачинена. Забігши туди, він так само побачив щось незвичне. Наскільки зрозумів 035, ця будівля була школою, та конкретно ця кімната більше нагадувала не клас, а аудиторію університету.

На дошці був закріплений плакат скелету і напис "Курс базових знань про анатомію людини". Тут лампа не миготіла, тож у цьому приміщенні можна було перевести дух.

На столі вчителя лежав реферат з доволі дивною назвою "Вплив електричного струму на нервову систему".

Авторів у цого шедевра було двоє: Ф.Штейн і якийсь невідомий, його ім'я було залито чорнилами від ручки.

Маска підійшов до задніх рядів, оглядаючи парти. На багатьох з них проступали знайомі графіті, а от на останній красувався монстр, схожий на карикатуру зомбі з дешевої комедії. Деяккі елементи були виконані кривувато, інші рівно, а просто з серця зомбі стирчав цвях, яким і надряпали цей шедевр. Подивившись назад, 035 побачив новий напис на дошці. Також поруч з'явилися іржаве відро та шварбра.

Що врятує тобі життя або забере його?

Страх, залежить від того, як ти його приймеш.

Він не те щоб задумувався над природою людських емоцій, а про їхній вплив на психіку і так знав доволі багато, не бажаючи про це думати. Маска відкинув ці думки і вийшов до коридору, у якому, дорече, усі лампочки знову горіли як ні в чому не бувало.