Читати книгу - "Приречені бути чужими , Ксенія Ільїнська"

— Ну що, як ваше навчання? — весело хором запитали Діана та Катя.

— Алекс у душі, — спокійно відповіла Злата, навіть не підіймаючи очей.

— У душі?! — вигукнула Катя, а Аня насмішкувато примружилася.

— Вчили анатомію, чи що? — хихотіла вона.

— Ань, відвали, — засміялася Злата, махнувши рукою. — Ми вивчали закони Ньютона. На прикладі тіла Алекса, що рухається, і нерухомого журнального столика. Ну і температурний експеримент з кавою.

Дівчата вибухнули сміхом.

І саме в цю мить двері ванної повільно відчинилися.

На порозі стояв Алекс. З мокрим волоссям. В одному рушнику. Який тримався дивом. І явно не очікував гостей.

Тиша.

Очі дівчат розширилися. Обличчя стали червоними. А в Ані в руках тріснув чипс.

— Непоганий вигляд.

— Ем... привіт? — розгублено пробурмотів Алекс, намагаючись прикритися більш надійно рушником. — Це не те, що ви подумали.

— Ой, та все нормально, — захихотіла Діана. — Ми все одно про це подумали ще до того, як зайшли.

— Виходьте, всі! — вигнала їх Злата, червоніючи ще сильніше. — АЛЕКС! Одягнись, будь ласка, поки не стало ще гірше!

— Ще гірше? — перепитав він, сміючись. — Це вже апогей.

Двері зачинилися. Злата сіла на диван, обхопивши голову руками.

— Готуватися до сесії з Алексом, казали вони… Це ж просто навчання, казали вони…

А з ванної почувся спів:
— «А між нами  тече лате,
Ти — мій солодкий коте»

Злата встала.
— Все. Я його вб’ю. Але, може, вже після сесії...

Коли всі трохи заспокоїлися після несподіваної появи Алекса в одному рушнику, атмосфера в кімнаті почала повертатися до звичного рівня — тобто хаотично-веселого. Сміх стишився, дівчата більше не кричали «ой, Боже!», а Злата навіть погодилася не вбивати Алекса — поки що.

— Знаєш, — сказала вона, кидаючи на нього косий погляд, — якщо ще раз з’явишся перед людьми в рушнику, я тобі подарую халат. Якийсь із ведмедиками. Щоб не було так драматично.

— Такий, знаєш, з вушками? — уточнив Алекс, втираючи мокре волосся рушником і сміючись. — Мені личить, я в дитинстві мав.

— Не сумніваюсь, — пирхнула Злата.

Діана тим часом уже витягала з рюкзака колоду карт.

— Все, годі науки. Хто програє — миє посуд!

— А якщо я вже мився? — вставив Алекс, але його одразу освистали.

— По руках! — заявила Катя. — Хто не в грі — той на кухню.

Вони розсілися навколо столу. Карти полетіли по колу, жарти сипались, мов з мішка, і все більше починало нагадувати справжню студентську тусовку, а не підготовку до сесії.

Раптом пролунав дзвінок у двері.

— Злата! Відкрий, ми твої проблеми! — пролунав знайомий голос Антона з-за дверей.

— Що? — вигукнула вона, здивовано підводячись. — Я нікого не кликала...

— Я клик... — невинно сказав Алекс, посміхаючись.

— АЛЕКС...

Двері відчинилися, й на порозі стояли Антон та Ярік — з двома пакетами чіпсів, літровою пляшкою коли і виразами «все під контролем».

— Ми думали, що Алекс у біді, в оточені натовпу дівчат, а він тут розважається! — пожартував Антон, озираючись на повну кімнату людей та розкидані карти.

— Це виглядає підозріло. Дуже підозріло, — додав Ярік, — особливо після історії з рушником, яку нам уже встиг розказати Алекс. Детально. Дуже детально.

— Ви його не слухайте! — закричала Злата, але було пізно: усі вже сміялися.

— А ми в карти граємо, приєднуйтесь, — запропонувала Діана, підморгнувши хлопцям.

— Якщо гра буде не на роздягання, я пас, — сказав Ярік, одразу сідаючи на диван.

— Мені з рушника вистачило на життя, — з серйозним виглядом заявив Алекс

— Ні, сьогодні класика — «дурень», «покер», і трохи «правда чи дія», — посміхнулась Катя.

— Це ж не карти! — обурився Антон.

— Все, що примушує вас зізнаватися в чомусь або танцювати на стільці — гра, — пояснила Аня.

День стрімко переходив у вечір: вони грали, жартували, згадували історії з поїздки до озера, навіть влаштували невеличке караоке з колонкою Злати. Алекс весь час поглядав на неї — весела, жива, трохи розпатлана, з іскорками в очах. Їй було добре. І йому — поруч із нею — теж.

Поки всі сперечалися, хто ж таки дурень у грі, Алекс нахилився до Злати:

— Знаєш, це найкраща підготовка до сесії в моєму житті.

— Це ще не підготовка, — шепнула вона, усміхаючись. — Завтра буде справжній ад.

— Тоді сьогодні маємо святкувати останній день перед катастрофою, — відповів він.

— Ну, як катастрофа... Це ж просто сесія, — пожартувала вона, але голос трошки здригнувся.