Читати книгу - "Червоний рахунок, Сергій Фішер"

Дамир мовчав, і це була достатня відповідь.

— Гаразд, забудь про Терещенка, — сказав він нарешті. — Але ти могла б працювати безпосередньо зі мною. В мене теж є зв'язки, незалежні від нього.

— І чому я маю тобі довіряти? — Злата схрестила руки на грудях. — Ти брехав мені з самого початку.

— Як і ти мені, — парирував Дамир. — Ми обоє гравці, Злато. Різниця лише в тому, що я визнаю це. І я бачу в тобі потенціал, який ти сама ще не усвідомлюєш.

Злата задумалася. Щось у словах Дамира змушувало її відчувати дивне змішане почуття — відразу до його пропозиції і водночас болісне розуміння, що в чомусь він правий. Вона справді не була такою чистою і невинною, як хотіла б думати. Вона шантажувала викладача, вона маніпулювала, вона брехала. Чи не робило це її насправді схожою на Дамира?

— Я сильно змінилася за останні тижні, — сказала вона нарешті. — І я більше не та дівчина, яку ти зустрів біля цього фонтану в мій день народження. Я не погоджуся на твою пропозицію, Дамире. Але я також не відчуваю потреби продовжувати твоє покарання.

— Що це означає? — він дивився на неї з підозрою.

— Це означає, що я скажу поліції тільки те, що стосується безпосередньо мене, — пояснила Злата. — Як ти намагався використати мій шантаж Валерського, як пропонував працювати на Терещенка. Але я не буду активно допомагати розслідуванню щодо інших ваших справ. Не буду шукати додаткові докази чи залучати нових свідків.

— Чому? — Дамир виглядав щиро здивованим. — Ти ж перемогла. Чому не закінчити справу і не відправити нас обох за ґрати?

— Бо я не така, як ти, — просто відповіла Злата. — Я не хочу руйнувати життя людей, навіть якщо вони заслуговують на покарання. Я просто хочу, щоб ви обидва залишили мене в спокої.

Дамир довго дивився на неї, і щось у його очах змінилося. Не було більше тієї холодної розрахунковості чи фальшивого шарму. Вперше за весь час їхнього знайомства він дивився на неї відверто, без маски.

— Шкода, що ми стали ворогами, — сказав він нарешті. — Ми могли б бути чудовою командою.

— Це була твоя помилка, — відповіла Злата. — Ти вирішив використати мене, замість того, щоб запропонувати справжнє партнерство. Почати з чесності.

— Можливо, — Дамир зітхнув. — Але не думаю, що чесність — це те, на чому можна побудувати успішний бізнес. Принаймні, не в цьому світі.

— Це твій вибір — бачити світ таким, — Злата похитала головою. — І мій — бачити його інакшим.

Вона розвернулася, щоб піти, але Дамир зупинив її, взявши за руку.

— Зачекай, — сказав він. — У мене для тебе дещо є.

Він дістав з кишені невеликий конверт і простягнув їй.

— Що це? — Злата підозріло дивилася на конверт, не поспішаючи брати його.

— Документи, які можуть тобі знадобитися, — Дамир далі тримав конверт. — Розписка Валерського, що він отримав від тебе всі копії фотографій і не має претензій. Я взяв її в нього давно, на всяк випадок.

— Навіщо ти це робиш? — Злата вагалася, не розуміючи, чи не криється в цьому якась пастка.

— Скажімо, це мій вклад у наше перемир'я, — Дамир слабо посміхнувся. — Ти не допомагаєш активно копам в розслідуванні, я даю тобі додаткову страховку від Валерського. Чесна угода.

Злата обережно взяла конверт і відкрила його. Всередині дійсно був документ — розписка, підписана Валерським, де він підтверджував, що отримав усі копії фотографій і не має претензій до студентки Золотарьової З.О.

— Звідки це у тебе? — вона підняла погляд на Дамира.

— Я ж казав, що мав свої плани щодо Валерського, — Дамир знизав плечима. — І завжди готую запасні варіанти.

Злата сховала документ у сумку, не знаючи, чи довіряти його справжності, але вирішивши, що краще мати його при собі.

— Дякую, — сказала вона стримано. — Але це не змінює того, що сталося між нами.

— Звісно, — Дамир кивнув. — Але, можливо, змінює те, що буде далі.

З цими словами він розвернувся і пішов, залишивши Злату стояти біля фонтану з дивним відчуттям, ніби вона щойно закрила важливу главу свого життя, але не знала, яка буде наступна.

Вона дістала телефон, щоб перевірити час — майже перша година, час зустрічатися з Сонею в їдальні. Але перш ніж сховати телефон, вона зробила фотографію документа, який дав їй Дамир, і відправила копію Соні з текстом: «Треба поговорити про це. Був Дамир».

Залишалося сподіватися, що цей неочікуваний «подарунок» не стане новою проблемою в її і так непростому житті.