Читати книгу - "Усі в цьому поїзді — підозрювані, Бенджамін Стівенсон"

Погляд Аарона став жорстким.

— Я був дуже гостинним до вас обох…

— Він має на увазі: а що, як ви помиляєтесь? Якщо в поїзді сталося вбивство, це означає, що в поїзді є вбивця, — додав я з усмішкою, яка, сподівався, була радше доброзичливою, аніж хитрою чи підозрілою. — Звісно, ви можете просто знести тіло в Алісі, але поки ви зрозумієте, що ми маємо рацію, ми вже будемо на півдорозі до Аделаїди і ви й усі ваші гості опинитесь у пастці з убивцею. — Я затримався на слові «гості». Чарівний пароль тут був таким очевидним, що мені довелося лише натякнути: корпоративна відповідальність.

Аарон насупився й поглянув на наручний годинник. Я бачив, як він зіставляє слушність наших думок із часом, який знадобиться, щоб дістатися до Аліс-Спрінгс, де справжня поліція могла б краще допомогти йому з’ясувати, є вбивця чи ні.

— Коли ви кажете… «досвід». — Він покрутив пальцем у повітрі, казав насторожено, ще невпевнено, але початок покладено. — Ви ж не поліціянти.

— У нас є навички, — відповів я.

— Ви письменники.

— Ройс у минулому був судмедекспертом.

Аарона це не вразило.

— А ким ви були в минулому?

Я проігнорував цей підкол і зробив останню спробу, широко розкинувши руки:

— Слухайте, я розумію. Це здається смішним. Але зі мною раніше це вже траплялося. Я дивився в очі серійному вбивці. У мене на очах гинули люди. Люди, яким я міг би — і мусив — допомогти. Тож коли я кажу вам, що знаю, із чим ми можемо зіткнутися, то не роблю це для вихваляння, не роблю це для кайфу. — Я зробив паузу, а потім вирішив просто сказати йому правду: — Я роблю це, бо мені лячно.

Ройс кинув на мене осудливий погляд: «слабак». Я почув сплеск, коли Синтія зірвала із себе мокрі рукавички для миття посуду й кинула їх у відро.

Я стишив голос. Я знав, що ламаю тут комедію, але мені потрібно було якомога більше згустити фарби, щоб подолати незацікавленість Аарона.

— Цей убивця завдає удару не вночі чи в тіні. Він скоїв злочин серед білого дня, на очах у решти пасажирів. Думаєте, такий убивця зупиниться на одній жертві? Гадаєте, він стане дотримуватися розкладу руху поїзда? Ні. Мактавіш був лише початком. І якщо ви думаєте, що година — це не так уже й довго, що ви зможете її перечекати, що ж, можу лише сподіватися, заради вашого ж добра, що ви маєте рацію, а ми — помиляємося. — Я схопив Ройса за плече. — Ходімо, Алане. Ми повертаємося до наших купе й забарикадуємо двері. Аароне, я раджу вам зробити те саме. Інакше деякі люди в цьому поїзді перейдуть у категорію тих, хто кимось був у минулому — багато ким. І зараз я маю на увазі не пенсіонерів.

Ройс, який не зрозумів мого плану, стояв як укопаний і не хотів розвертатися, але зрештою з бурчанням ступив крок.

— Ернесте, ми мусимо побачити тіло, — пробурмотів він собі під ніс.

Я шикнув на нього.

Ми рушили до виходу.

Як я й очікував, Ааронова рука опинилася на моєму плечі тієї ж миті.

— П’ять хвилин, гаразд? І лише щоб ви могли сказати мені, чи хтось із гостей у небезпеці. І краще не гаяти часу. Якщо вас засіче біля тіла поліція Аліса, то буде вам непереливки. Добре, що там є копи, які винні мені послугу. Тож поможи мені боже.

***

Смерть Генрі Мактавіша була насильницькою, але без крові чи потрошіння, тому на його тілі не залишилося жодних ознак. Він мав такий же вигляд, як і тоді, коли був іще живий, — хіба що трохи збліднув, — і на його підборідді засохла цівка блювоти, хоча її можна було прийняти за сліди слини після сну. Але після смерті його тілу чогось бракувало, чогось невловимого, як-от еластичності гумовій стрічці. Чи хрускоту — салату. Чи голосу — прозі.

Я підніс кулак до рота, щоб стримати нудоту. Це був восьмий труп, на який мені не пощастило натрапити в житті. Мені невідома та їхня магічна кількість, після якої людям стає до них байдуже, але я її ще точно не досягнув. На момент, коли я це пишу, — на щастя, вже як амбулаторний пацієнт і в готельному номері, — мені вже довелося побачити десять, і це досі викликає в мене нудоту.

Ми були в купе L1, у вагоні персоналу між вагоном-рестораном і вагоном люкс. Аарон пояснив, що фактично тут усі купе — для персоналу, однак L1 також часом використовують як вільну кімнату для медичних потреб. Я прочитав між рядків: більшість людей, якщо вони помирали в потягу, просто вкладали на ліжко до наступної станції. Якщо ж тіло потрібно було перенести — скажімо, оскільки померлий подорожував у купе з кимось іще, — то переносили його до L1. І хоча Мактавіш займав особистий люкс, я припустив, що сюди його перенесли, щоб не плодити чутки про привидів у купе найвищого класу на «Гані». Аарон сказав, що за повної посадки — чого зараз не було — співробітники тягнули соломинки, щоб визначити, хто спатиме в L1. Чисті простирадла — ніщо, як подумати про матрац із-під небіжчика.

Ройс усвідомлював, що час спливає і до прибуття в Аліс-Спрінгс, і до моменту, коли здоровий глузд переможе слабкий дозвіл Аарона. Тож він негайно став на коліна й узявся обшукувати труп.

Я зазирнув йому за плече, а Аарон стурбовано закляк у дверях.

Ройс із зусиллям розкрив Мактавішу рота, скориставшись носовичком замість рукавичок, висунув йому язика, наче це була іграшка, і помацав внутрішню частину щік. Аарон гучно ковтнув.

— Таке часто трапляється під час вашої зміни? — запитав я, щоб його відволікти.

— О, гм. Ну, час від часу трапляється… — Він зиркнув на Мактавіша, а потім знову на мене. Забув решту свого речення і просто сказав: — З природних причин.

Я завжди вважав цікавим це словосполучення. Людські істоти за своєю природою так легко піддаються емоціям, базовим інстинктам. Ми так гостро відчуваємо певні речі — звісно, любов, але також і ненависть, — що практично створені руйнувати. Убивство, мені здається, — така сама природна причина, як і будь-яка інша.

— У вас ніколи не було проблем із гостями? — розпитував далі я. — Скажімо, бійки абощо?

— У нас тут розкішний відпочинок, а не рейс для бюджетних туристів. — Він подивився на Ройса, який саме відтягував м’ясисті мішки під очима Мактавіша й зазирав у кутики. — Хоча у нас ніколи раніше не було письменників.

— У вас,