Читати книгу - "Божевільні емоції, Ірина Білик"

Кіра

        Кінець поїздки був дуже виснажливим, і я не стрималася та заснула. Не знаю скільки так проспала, але весь час відчувала на собі крізь сон, чийсь погляд. Навіть гадати не потрібно чий це саме погляд. Правда ж? Коли я прокинулася то не одразу зрозуміла чия кофта на мені, і вдягла її, бо мені було доволі холодно. Все-таки як-не-як вже ніч, і на вулиці холодно. Але щонайбільше мене здивувала ця блювотна мила картинка ззаду. Що це означає? Буджу Ві, але та як завжди зі своїм ,,Ще п'ять хвилиночок'', а коли вона нарешті просинається то ми виходимо з машини. 

          Гліб з Дем'яном дістають свої та наші сумки та підходять ближче. Віола досі дивиться на будинок наче не вірячи, що нарешті дома. Вони з Даньою тут не були вже напевно років 2, чи може 2,5. Чесно не пам'ятаю. Відкриваю свій рюкзак та дістаю ключі, щоб відкрити ворота та хвіртку. Натискаю на кнопку й ворота відкриваються автоматично. Потім впихаю ключ в замок на хвіртці й відкриваю її. Після цього обертаюся до нахаби та простягаю руки, щоб забрати сумки. 

-Зажени машину на подвір'я,- кажу хрипко. Він передає наші сумки та йде до машини. Я ще досі не можу відійти від сну, як завжди в загалом.- Ві, на ключі, відкрий двері та заходьте,- вона забирає мої ключі та прямує разом з Дем'яном по доріжці яка прикрашена світляними декоративними камінчиками. 

-Я ключі залишу на лавці!- гукає коли вони вже заходять. Я киваю, але вона вже напевно не бачить. 

          Гліб заганяє машину поки я йду по ключі, які залишила Віола. Він виходить з машини і я закриваю ворота. Хлопець підходить ближче та притягує мене до себе за талію. Не розумію, що він робить та запитально дивлюся. Що ти робиш? Що він в біса собі дозволяє? Зовсім вже знахабнів? 

-Що ти робиш, нахаба?- запитую не розуміючи його. Гліб Алчевський найдивніша людина, яку я коли-небудь бачила! А ще він нахабисько, яке мене доводить до божевільних емоції! 

-А на що це схоже?- запитує усміхавшись. Нас освітлюють маленькі камінчики, від яких я досі ще здивована як дідусь зміг дістати їх? В нас таких майже не зустрічається. 

            Уважно вдивляюся в лице нахаби, і наче вперше бачу. Чорні очі, ідеально рівний ніс, брови які очікувано вигнулися, пухкі губи, які зводять мене з розуму. Особливу увагу забирає малесенька родимка як я розумію, вона знаходиться якраз під оком. Я ще не бачила її в нього, хоча можливо це через те, що я не придивлялася до нього ближче? Я кладу сумки на лавочку поруч біля нас та вільною рукою, а точніше вказівним пальчиком легенько проводжу по ній. Гліб здригається від мого легкого дотику, і це викликає в мене бажання, яке я бачу в очах хлопця.

           Ми як два вогні, які спалять одне одного! Він починає наближатися і я прикриваю легенько очі, в очікуванні божевільних емоції. Наші губи майже з'єдналися в одне ціле, але нас перервав крик сестри. Я одразу приходжу до тями та насторожуюся. Лице нахаби вже не так близько, і воно серйозно насторожене.

-Ти чув?- запитую схвильовано. Хочу відсторонитися від нього, але він навпаки виходить вперед та відпихає мене легенько взад. 

-Я йду вперед, а ти з заду! Ти мене зрозуміла?- серйозно запитує. Я просто киваю та йду за ним. Він підіймається по сходинках та заходить в будинок, тихенького заходжу за ним й бачу бабусю, що обіймає Віолу. Не розумію, що відбувається. Нам причулося цей крик?

-Що трапилося?- запитую чим привертаю увагу бабусі. Вона відпускає сестру та біжить до мене у своїй нічній сорочці та милих пухнастих тапках, які подарувала їй Віола. Grend-mère( з Фран. Бабуся) прижимає мене зі всією силою і я відповідаю на її обійми. 

-Дівчата, як ви мене налякали!- каже бабуся. Наш пізній приїзд добряче її налякав, бо руки ба трясуться не на жарт. 

-Вибач, ба,- винувато усміхається Віола. Вона заправляє передні пасма за вуха й починає крутитися. Сестра хвилюється, чи що?

-Виходить Данилко також приїхав?- запитує ба з надією. Підходить до Віоли й ще раз обіймає її. 

-Так,- сестра розслабляється в обіймах бабусі, та тулиться до неї. Вона завжди була більше схильна до бабусі, що не можна сказати про діда. Вони з Віолою ніколи не ладнали, в кожного з них була своя думка, яка завжди розходилася. 

-Це добре,- тихенько каже grend-mère. Вона дивиться на хлопців які ще стоять не знаючи що робити.- Може познайомите мене з молодими людьми?- запитує натякаючи, що самий час. Я підходжу ближче до Гліба й дивлюся на нього. 

-Це Гліб, і він мій… хлопець,- останнє слово кажу дуже тихо. Я ніколи не брехала бабусі й зараз мені дуже соромно за це.

-Хлопець?- здивовано викрикує. Повертаю свою голову до ба та усміхаюся посмішкою, яка називається ,,вибач, ба". 

-Ось в мене точно така сама реакція була!- каже сестра. Вони переглядаються з бабусею та усміхаються своїми найщирішими посмішками. Це мене трішки заспокоює, але я знаю що завтра зранку бабуся точно розпитає мене. 

-Все-таки наша сталева леді знайшла собі надійне плече, і змогла довіритися знову людям,- каже тепло бабуся. Відчуваю на собі запитальні погляди від хлопців, але не звертаю уваги. Це історія минулого, яку я не хочу поки розповідати комусь. Не хочу зачіпати старі рани, які гоїлися стільки років.- Ви напевно втомилися після дороги,- переводить тему ба. Вона напевно зрозуміла, що зачепила те що не потрібно. 

-Ми з Дем'яном переночуємо, і завтра поїдемо в готель,- заявляє нахаба. Що? Навіщо готель? Я не думала, що він буде жити в готелі. 

-Який готель, Глібе?- роздратовано запитує бабуся. Вона фиркає та відходить від сестри.- Ми з тобою не чужі люди, ти хлопець моєї онучки. І тим паче в нас двоповерховий будинок, тут є гостьові спальні, але я думаю, що ви з Кірою поміститесь в її кімнаті,- від слів ба я аж закашляла й хлопець легенько постукав мені по спині. В одній кімнаті? Це ж бляха значить і на одному ліжку? 

-Гаразд,- відповідає нахаба. Якого біса? Я не згодна!!! Я не хочу спати з ним в одній кімнаті й в одному ліжку! Він і так полонив мої думки, а тепер ще більше буду думати про нього. Ну за що мені таке покарання? Ні я звичайно думала, що він залишиться, але не в моїй же кімнаті!