Читати книгу - "Божевільні емоції, Ірина Білик"

-Кіро?- запитує бабуся. Вона очікувано дивиться. І що я маю їй зараз сказати? Я немаю виходу.

-Звичайно,- відповідаю усміхнувшись. Уважно дивлюся на Гліба, він усміхається та підморгує мені. От нахабство! Зовсім страх втратив!

-Тоді я поселю Дем'яна, якщо не помиляюся, в одній з сусідніх гостьових кімнат. Ти не проти?- запитує бабуся мило усміхнувшись йому. Хлопець відповідає теплою усмішкою та киває.

-Без проблем, як вам буде зручно, міс.- відповідає. Бабуся аж засяяла від того як звернувся до неї Дем'ян. Їй завжди подобається, коли до неї так звертаються, це нагадує ба молоді часи.

-Ох, мені вже подобається цей хлопець,- задоволено сказала бабуся та пішла на гору. Ми з Глібом переглянулися та тихо засміялися.

           Алчевський повернувся по наші речі й заніс їх в будинок. Я скинула свої білі сітчасті кросівки й пішла на гору. Тиждень не була в дома, а вже так скучила. Чую, що нахаба зробив так само. Коли ми доходимо до моєї кімнати я відчиняю двері й мій погляд привертає бабуся яка вийшла з кімнати, де поселила Дем'яна. Його кімната якраз знаходиться біля Віоли, та через одну кімнату від нас з нахабою. Ба киває та махає рукою на прощання. Ми заходимо в середину і я відчуваю аромат свіжості. Як я люблю коли бабуся завжди прибирає в моїй кімнаті, можливо комусь не подобається, що в їхній кімнаті прибирають, а в мене навпаки. Я обожнюю відчувати свіжість у своїй кімнаті, і я знаю, що grend-mère ніколи не буде нишпорити в моїй кімнаті.

-Не погана така кімнатка,- каже Гліб привернувши мою увагу. Я просто киваю та проходжу далі, лягаю спиною на ліжко і просто млію від відчуття кайфу.- Втомилася?

-Дуууже,- відповідаю закривши очі. Через декілька хвилин відчуваю, що піді мною прогинається матрац. Відкриваю очі повернувши голову в паро до Гліба. 

-Твоя бабуся дуже мила жінка,- каже втомлено усміхнувшись. Він втомився більше нас всіх тут. Все-таки п'ять годин їзди за рулем це напевно важко. Але його слова про grend-mère зігрівають.

-Так, це правда,- підтримую його слова. Ми обоє дуже втомлені, але він більше, і це видно його повіки самі вже закриваються. Підсуваюся ближче до нього та торкаюся своєю рукою його, і по нам наче електричний струм пробігає. Табун мурашків біжить по моєму тілі й відчуваю те саме у нахаби.

-Що ти робиш, колючко?- запитує хрипким голос хлопець. Ох Гліб, якби ж я знала, що роблю.

-Нічого кримінального, нахаба,- жартую. Відчуваю, що кутики губ Гліба дьоргнулися в верх.- Йди переодягнися, і лягаємо вже нарешті. 

      Гліб мовчки кивнув та піднявся, я піднялася за ним та показала йому ванну кімнату. Він взяв деякі речі та пішов. Поки він був у ванній кімнаті я встигла переодягнутися в піжаму й розстелити ліжко. Я настільки втомлена, що просто вже не можу робити нічого. Лягаю у ліжко та включаю лампу на тумбочці, пишу повідомлення дівчатам та Дані. Якраз в цей час заходить Гліб. Я проходжу поглядом по його голому торсі та відчуваю збудження. Він одягнений в сірі піжамні штани та все, далі все на показ. Що він творить? 

-Раджу завтра зранку одягнути футболку, щоб в ба часом інфаркт не стався...- не встигаю домовити, як нахаба перебиває мене.

-Від прекрасного вигляду?- нахабно запитує. Ну ви подивіться на нього. От нахабисько!

-Нахаба, давай без цих нахабних жартиків? Я дуже втомилася, й ти також,- прошу. Я справді вже не можу дочекатися коли засну в тиші.

-Гаразд,- хлопець киває й підсувається ближче до мене. Притягує моє тіло до свого й швиденько цілує в губи. 

-Що це було?- запитую не розуміючи. Гліб перехиляється через мене та вимикає лампу. Лягає назад та міцно обіймає мене.

-Спи колючко, спи,- каже наостанок та поринає в глибокий сон. Я ще хвилин десять не могла заснути, бо напружилася як струна. Але коли хлопець притягнув мене ще більше до себе, то одразу поринула в сон.

***

       Проснулася від того, що хтось рухав моє волосся. Ворушуся та пробую вилізти з міцних обіймів. Коли розплющую очі бачу обличчя нахаби. Він пробує забрати моє волосся зі свого обличчя.

-Привіт,- вітається нарешті виплутавшися. Хлопець досі тримає мене міцно не відпускавши.

-Привіт,- хрипко вітаюся. Мій голос завжди такий зранку. І інколи це дуже бісе.

-Як спалося?- запитує. Чому ранній Гліб Алчевський не може бути завжди такою лапочкою, а не нахабою? 

-Дуже добре,- задоволено муркочу. Саме в цей момент в кімнату стукають.

-Бабусь, заходь,- кажу. Запитаєте як я здогадалася, що це саме вона? Бо ніхто не стукає перед тим, що увійти до мене в кімнату, і це дуже при дуже бісе. Grend-mère просуває голову та махає.

-Ви мене вибачте, але сніданок готовий, я думала ми зможемо поспілкуватися під час нього,- пропунує. Я киваю й вона виходить. Ну все починається, допит слідака!