Читати книгу - "Обитель героїв"

Ніколи не зчитуйте залишкові еманаури з ушкоджених записів. Особливо під час місячних нездужань. Якщо ви маг, ви зрозумієте. Якщо жінка — поспівчуваєте. Якщо не маг і не жінка — то повірте вже, вельмишановний пане, на слово.

Анрі стисла долонями скроні.

Дятел мігрені довбав голову, шукаючи смачну личинку.

Тварюка перната.

Добре, що квіз — цим прізвиськом Тихий Трибунал мстився співробітникам Всевидющого Приказу за образливих вігів! — пішов годину тому. Барон — чоловік приємний у всіх відношеннях, і навіть занудність його не псує. А кутик рота в нього смикається дуже привабливо, щоб не сказати мужньо, кличучи до жагучих поцілунків. Але виявляти слабкість при залізному кавалері було б поганим тоном, з урахуванням вічної конкуренції відомств. Квізу самому хоч вовком вий. Втрата племінника — це вам, добродії, не мігрень недужої вігіли.

Схоже, суворий барон любив юнака…

Такі люблять, застебнувши мундир на всі ґудзики. Інакше соромляться.

Бажаючи відволіктися, Анрі встала й підійшла до вікна. Розсунула штори, взяла кубок з водою, куди вдень висадила рожевий паросток, щеплений скалкою слідової мани. Вода в келиху зацвіла, густо позеленіла; у ній плавали три здохлі мухи, що, поза сумнівом, було доброю прикметою. Вже в чому-в чому, а в прикметах Генрієтта Кукіль, яка блискуче закінчила факультет загальної мантики Реттійського Універмагу, тямила. Паросток висаджувався на зростаючий Місяць у Ножицях, у момент узгодження особистої та суспільної інтуїції, що обіцяло підтримку в слідстві. Кора в основі розтріскалася, вектори убування проросли білястими корінцями не лише на місці зрізу, а й на стебельці.

Чудово.

Хоча на «Розу Кроків» особливо розраховувати не доводиться. Загальний напрямок, не більше. Навіть якщо трохи помилитися на зніманні випадкових імовірностей… Стривай. Не квапся, подруго. Висновки, зроблені на основі ворожіння, Трибунал відкине. Подай прогнози долі як судові, і будь-який суд тобі в очі розсміється. А збити нюх такі упереджені висновки можуть запросто.

Факти, тільки факти, голі, як спіймані на гарячому перелюбники…

— В передчуванні зрушення плем-е-е-ен… — пересаджуючи паросток у золотий горщик і акуратно присипаючи корінці пухкою землею, Анрі муркотіла арію Терціні з трагедії «Зоря». — Розломів тверді та кончини ми-и-ру… Не те співаю, що бажає лі-іра…

Щедро поливши майбутню троянду, вона досипала землі й прибрала горщик у шафу, подалі. Слідовій розсаді корисна тінь. Завтра вранці, якщо паросток уникне прямих променів сонця, він піде в ріст, а до обіду, можливо, зацвіте. Тоді й подивимося.

Іноді Анрі замислювалась: чому сім років тому Месроп Серкис, голова Тихого Трибуналу, обираючи, як потім стало відомо, із тридцяти двох кандидатур, саме їй запропонував статус вігіли? І не знаходила відповіді.

Може, прізвисько сподобалося?

Приятелі дражнили Анрі Мантикорою.

Хоча ні, вперше Мантикорою її назвала тітонька Есфірь, Хуська сивіла, в чиєму домі Генрієтта Кукіль провела ранню юність — як компаньйонка, а правду кажучи, — доглядальниця, оскільки тітонька в останні роки не вставала з ліжка. Чоловік сивіли, Авель-заклинач, віддав Богу душу, син, бойовий маг трону Просперо Кольраун, загруз у державних турботах, до матері забігав рідко. Всі турботи лягли на тендітні плечі Анрі, далекої родички. Настільки далекої, що це не завадило татусеві Куколю брати з Просперо непогані гроші за послуги дочки. «Блудної дочки!» — любив уточнювати татуньо у хвилини благодушності, підкріпленої квартою подвійного меду. Для самої Анрі ці гроші — вік би їх не було! Вона любила тітоньку Есфірь. І вбирала науку хворої сивіли, як губка — воду.

Але вдихати гар від паленого лаврового листка, стимулюючи видіння, відмовилася категорично. Лікарі-медикуси підтримали дівчину в цьому рішенні, лякаючи привидом грудної жаби. І медитації в кришталевому слоїку, підвішеному до стелі, виявилися Анрі над силу. Шлях сивіли тернистий і тяжкий, здоров’я потрібне неабияке. Доживаючи віка, — адже найдовше життя одного разу змотується в єдиний клубок, — більшість сивіл і піфій потерпає від цілих букетів недуг.

Обираючи профіль, вона не роздумувала. Звичайно, загальна мантика! Ворожіння, прорікання, ясновидіння. Гаруспіції, ауспіції, «посмішка авгура». «Мишко, мишко, вистром хвостика». Бобова гуща, знакові жили в печінці ягняти, вплив падучої у присяжного засідателя на «свічкові дзеркала». Хруст шкаралупи яйця рябої курки в передчутті військового конфлікту… Вона гадки не мала, що незабаром, уже магістром, уже захистивши дисертат «Бронтологічний аналіз гроз наприкінці весняного циклу» підставить ліву щоку під клеймо «двох Т». Аналітика, базові процесуалії, практикум в арешт-команді; «Припинення кримінальної справи у зв’язку з діяльним каяттям», заліки з приборкання та контр-заклять… Рапорти, доповіді…

Тітонька Есфірь була ще жива, коли Анрі перейшла на службу в Тихий Трибунал.

Тітонька благословила.

Мігрень долала, триклятий дятел розійшовся не на жарт. Аби зняти напругу, вігіла заходилася прибирати в кабінеті. На генеральне прибирання не було ні сили, ні часу, але так, трішки, для відновлення тонусу… Клаптиком старого оксамиту вона протерла шибки від пилу. Вазон із тирличем переставила на полицю ліворуч від вхідних дверей; підвіконня прикрасила горщиком із блідо-ліловими коломбінами. Дзеркало зняла зі звичного місця, біля бічних стелажів, і почепила на особливий гак біля стінної шафи, де зберігала архіви. Тут розташовувався гострий кут «ша»; дзеркало відразу почало гасити негативні потоки, відбиваючи в глибині красуню, що заламувала руки, вежу та кристал. Чорнильний прибор Анрі посунула на край стільниці, подалі від входу. Відкинула кришку, вставила в череп камелопарда тонко заточене перо дикої гуски, сіре з темною облямівкою.

Найдовше вона затрималася біля книжкових полиць.

Тритомник «Семи Партид» — нижче, просто над панеллю. «Malleus Maleficarum» — вище, до завитків ліпного орнаменту. «Нехегеі: основи знахарства» — на стіл, поруч із чорнильницею. «Шульхан Арух» вігіла затримала в руках, відкривши на сторінці з закладкою та перечитавши всоте улюблену цитату: «Той, хто не може прожити без милостині (старці, хворі або інші стражденні), але відмовляється від допомоги, винен у скоєнні самогубства…» Стародавній кодекс після довгих вагань став на почесне місце, між «Обмовами під тортурами» у лілльській палітурці та шорманським «Hexen-Sonderkommando», забороненим для приватного розповсюдження рішенням Найвищого суду в Шормані та Брехті.

Мігрень образилася й відступила.

Для вірності Анрі сховала в другий ряд склянку з ембріоном крота-віщуна, «кошлатим» віничком підмела підлогу й відчула приплив сил.

Такому способу накопичення мани її навчила тітонька Есфірь, велика акуратистка. Тітонька навіть смерть примудрилася тримати на порозі понад дев’ять років, не впускаючи в дім — не встаючи з ліжка, Хуська сивіла диктувала юній компаньйонці, що треба в помешканні переставити, де прибрати абияк, а де дати лад особливо ретельно. Шкода, вічно зв’язувати руки впертій гості з косою не можна, будь ти хоч сам