Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Синхрон 📚 - Українською

Читати книгу - "Синхрон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Синхрон" автора Інгеборг Бахман. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 57
Перейти на сторінку:
особливо коли ті вдвох полетіли, коли вона, ледь не на межі божевілля, думала, що тепер втратила Роберта, бо коли через кілька годин вона теж мала відлітати, з’ясувалось, що з її рейсом щось не гаразд, і в авіакасі в готелі попросту нічого не можна було довідатись, що робити, бо квитки на всі рейси вже давно розпродані. Липень, розпал сезону, рейси, забиті туристами, — беззаперечні аргументи. Літаки захопили цілі туристичні групи, і їй довелося десять днів провести в тому готелі, лежала здебільшого в ліжку й читала, замовляла чай з сендвічем у номер, поряд потайно перешіптувались чоловіки, одного разу вона побачила, як звідти вийшов пакистанець, тоді, вночі, бо подумала, що хтось стукає до неї в двері, вона обережно спробувала довідатись, що відбувається, але то просто двоє пакистанців прийшли в сусідній номер, і знову почувся шепіт. У коридорах то там, то там стояли іспанки, з байдужими поглядами, без діла, офіціантами були індійці, філіппінці, негри, одного разу серед них був один старий англієць, але й мешканці в готелі були всі з Азії й Африки, у великих ліфтах вона їхала посеред мовчазного натовпу, єдина біла, і загалом було тут досить-таки дивно, неподалік Мармурової арки з Гайд-парком. В Азії чи в Африці її ніколи так не гнітило, вона залюбки ходила сама й відходила далеко, коли була з іншими, бо тоді вона ставала на кшталт тієї «жінки, що вистрибнула на коня і поскакала геть», як у Лоуренса, але тут ні, тут усе було якесь тупе, всі були тупі, мешканці готелю й працівники розумілися між собою англійською, зредукованою до обмеженого числа зворотів, а коли хтось вживав якесь слово поза тим числом, його вже не розуміли, це була не жива мова, якою розмовляють, а якесь есперанто, і винахідник тієї всесвітньої мови, мабуть, би дуже здивувався, що все таки вдалося, хай і в інакший спосіб, але все ж таки, і вона швидко забула свою англійську і послуговувалась тим клятим есперанто, коли купувала газети або цигарки чи вкотре запитувала про рейс. Одного разу вона зайшла до бару, щоб подивитися, які там сидять чоловіки і чи хтось із них вартий уваги, але бар уже зачиняли, куди не поткнись, усе зачиняється, й запропонували перейти до яскраво освітленого сусіднього приміщення, схожого на невдатну конференційну залу, і хоч і крапнули кілька крапель віскі до склянки й дали одне пиво, але наступна проблема виникла з розрахунком. Елізабет тоді не мала жодного бажання вивчати, які монети що означають, вийняла з гаманця кілька і сказала: візьміть, будь ласка, скільки я там винна! Вона не знала, куди подівся її колишній Лондон, все, що їй колись подобалось. Їй було не по собі від карикатури великого міста у великому місті, на Оксфорд-стріт її дратували величезні натовпи людей, крізь які їй доводилося проштовхуватись, групи занурених у співи релігійних сектантів, а одного разу вона взяла таксі й поїхала до Вестмінстерського моста, віднайшла на якийсь час спокій на мості й пішла далі, прогулялась іншим берегом Темзи, завдяки якій все знову стало як колись і все ж інакше. Їй не хотілося Лондона, він був їй байдужий, вона була втомлена й хотіла забратися геть, хотіла додому, хотіла в ліс і до озера, й посилала батькові телеграми, сподіваючись, що він зрозуміє, що вона тут застрягла по-дурному, і не буде хвилюватись. Після численних «І am sorry» та «І don’t know», найважливіших слів з того есперанто, вона врешті отримала місце в літаку, хай тільки й до Франкфурта. Не тямлячи себе від щастя, приїхала на годину раніше до Гітроу й чекала потім ще кілька годин, бо рейс на Франкфурт запізнювався, а у Франкфурті вона вже не чекала, бігала сюди-туди, щоб ще раз перереєструвати квиток, до Відня, а у Відні відразу подалась на Південний вокзал, знову мусила чекати і звернулась до місії при вокзалі, до черниці, попросилась прилягти, бо боялася знепритомніти, лежала знесилена на кушетці зі склянкою води в руці, ні, плацкарти вона не має, вона повертається з Лондона, все пішло якось шкереберть, от вам і технічний прогрес, і вся радість. Елізабет дала черниці сто шилінґів на місію, і жінка пообіцяла порозмовляти з провідником, щоб той знайшов їй місце, і якщо вона матиме змогу дати йому трохи на чай, то все буде гаразд. Елізабет відчула полегшення, рідна мова і знайомий підхід до справи, та звісно, звісно, жодних проблем, і коли потяг рушав з вокзалу, вона лише вдавала, що їй недобре і що вона напівпритомна, щоб не розчаровувати провідника, бо вмить почулася краще, бо закінчився весь той кошмар, бо через кілька годин вона буде зупинятися на знайомих вокзалах, а невдовзі буде вдома.

Сніданок вона проспала, пан Матрай працював уже в саду, вона швидко випила чашку кави й задоволено гукнула: скоро повернусь, не буду переборщувати першого дня! Спробувала дорогою № 2, але «оглядова вежа» їй більше не подобалась, тоді спробувала вийти на дорогу № 1 і до ставків. Але тут, так близько від міста, були люди, теж вийшли на прогулянку, і верескливі діти, невеличке розчарування, але вже завтра вона вирушить на великі прогулянки до озера, і візьме купальника, і поплаває потім.

Перекусила з батьком дрібничками, він завжди дивувався, що Елізабет дома вдовольнялася «дрібничками», бо уявляв її життя за вишуканими обідами й вечерями, з шампанським і кав’яром, і коли вона розповідала, він їй вірив, бо в її розповідях були лише чудові ресторани та знамениті й цікаві люди, і хоча всі ці історії і не були вигадані, інших вона не розповідала, тих, що погано надаються до розповіді і де не було місця для шампанського і знаменитих людей, а були колеги й інтриги, втомлива біганина й буденна метушня, з роботою й термінами, з надмірною кількістю випитої кави й проковтнутим на ходу сендвічем, з нарадами, з валізами, які, не встигнеш розпакувати, треба пакувати знову, всіма можливими й неможливими неприємностями, історії, незрозумілі панові Матраєві, будні якого минають у спокої на Лаубенвеґ і який лише інколи переживав потрясіння через телеграми й листи від дітей, листівки з чужих країв з вітаннями, дзвінки, навіть тоді, коли він саме мав намір послухати новини, і попри все Елізабет переконливо пояснювала, що їй тут з ним краще смакує, що кілька сосисок і шматочок сиру тут смакують їй краще, ніж наїдки в Парижі, в китайському ресторані. Оскільки пан Матрай ще ніколи не був у китайському ресторані і Китай був

1 ... 33 34 35 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Синхрон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Синхрон"