Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том сьомий"

Отже, це було йому непоганою наукою. Буйний День зрозумів, що в діловому світі нікому не можна йняти віри, навіть коли їси з ним разом хліб-сіль. Хліб-сіль дуже мало важить проти нічого не вартої цегельні й п'ятдесятьох тисяч готівкою. Але, на його думку, акули всілякого гатунку й масштабу плавали тільки на поверхні, а в глибині повинні бути й чесні, надійні люди. Мати діло варто тільки з ними, з цими магнатами промисловості, з владиками фінансів. З самого характеру їхніх великих операцій та підприємств виникає потреба провадити чесну гру. Там нема місця для дріб'язкового шахрайства. Від дрібних людей можна сподіватися, що вони навмисне підсиплють на займанці золотого піску, щоб її продати, або накинуть приятелеві нічого не варту цегельню, але у великих фінансових справах такі методи не оплачуються. Там у людей дуже поважні завдання: розвиток краю, будування залізниць, експлуатація копалень і величезних природних багатств. Гра їхня повинна бути чесна й певна. Ні, вони не можуть дозволити собі ніякої махляції, — такий висновок зробив Буйний День, І він вирішив дати спокій дрібненьким людцям, усім цим Голдсуорсі. Він з ними зустрічався, підтримував товариські взаємини, проте ні з ким більш не зійшовся близько, не подружив по-справжньому. Не те що він не злюбив дрібних людей, — членів «Альта-Пасіфіку», наприклад. Ні, він просто вирішив не брати нікого з них за партнерів у великій грі, до якої мав устряти. Що це буде за гравій ще не знав. Він поки що тільки придивлявся й вичікував нагоди, а тим часом грав дрібненько, вкладаючи гроші в кілька меліоративних підприємств.

Саме під цей час він випадково здибав Джона Даусета, самого великого Джона Даусета. Що це трапилось випадково, сумніву не було. Буйний Деяь, бувши в Лос-Анджелесі, прочув, що на Санта-Каталіні добре ловляться тунці, й подався на острів, замість вернутися просто до Сан-Франціско, як намірявся раніше. Там він і спіткав Джона Даусета, що, приїхавши в справах на Захід, завітав на острів спочити кілька днів. Даусет, звісно, чував про романтичного «Короля Клондайку» та про його розславлені тридцять мільйонів і, звісно, зацікавився новим знайомцем. Можливо, що й тоді вже в нього зароїлась якась думка в голові, але він не поспішав і волів краще дати їй час достигнути. Отож він говорив на загальні теми й намагався справити приємне враження, здобути Гарнішеву прихильність.

Буйний День уперше в житті зустрівся лице в лице з великим фінансовим магнатом і був зачарований. У цьому чоловікові стільки було простоти, людяності й справжнього демократизму, що Гарнішеві аж не йнялося віри, ніби перед ним сам Джон Даусет, президент цілої низки банків та страхових товариств, гаданий таємний спільник синдикату «Стандарт-Ойл» і відвертий спільник Гугенгамерів.

І вигляд Даусетів якраз відповідав його славі. Він був саме такий, яким його Буйний День собі уявляв. Дарма, що він мав шістдесят років за плечима і зовсім сиву голову, старим його навряд чи можна було назвати. Руку стискав він міцно, щиро, хода в нього була тверда й швидка, рухи — рішучі й певні. На здоровому рум'яному обличчі з-під кошлатих сивих брів блищали ясно-блакитні очі, відверті й уважні, а тонкі виразні уста вміли щиро всміхатися на влучний дотеп. Але найдужче вражав Буйного Дня його розум, гострий і послідовний, що працював з непомильністю сталевого механізму. Даусет що знав, те знав, і ніколи не прикрашував його дешевими сентиментами. Видно було, що він звик наказувати, і в кожному його слові, в кожному русі відчувалося силу. І до того всього це був чоловік приязний і тактовний. Буйний День дуже добре бачив усі прикмети, що відрізняли його від дрібних діловиків масштабу Голдсуорсі. Знав Буйний День і всю його історію, той давній американський рід, що він з нього походив, і його власні воєнні заслуги; чув і про Джона Даусета, його батька, одного з банкірів, що підпирали грішми Північ у громадянській війні, і про комодора Даусета у війні 1812 року [5], і про генерала Даусета з часів Війни за незалежність, і про першого в роді Даусета, що володів землею й рабами в Новій Англії.

— Оце справжня людина, — сказав згодом Буйний День одному зі своїх колег по клубу, сидячи в клубній курильні. — Далебі, Гелоне, він мене просто вразив. Я завжди думав, що великі люди якраз отакі, але тільки спізнавши його, пересвідчився в цьому. Він саме з тих, що діло роблять. По ньому це зразу видно. Таких людей один на тисячу, я вам кажу, і з ними варт позмагатися. Цей хоч би в що грав, ніякого ризику не злякається, і будьте певні, що гратиме чесно до кінця. Далебі, він, програвши чи вигравши півмільйона, й оком не моргне.

Гелон слухав, пахкаючи сигарою, і коли Гарніш кінчив свого панегірика, глянув на нього здивовано, але Буйний День саме замовляв коктейлі й не помітив того погляду.

— Ви, мабуть, уже з ним якесь діло надумали? — спитав Гелон.

— Та ні, де там! Ну, будьмо!.. Я тільки пояснюю вам, що тепер я розумію, як великі люди вершать великі справи. Бачте, мені так здалося, ніби він знає геть усе на світі, аж мені стало соромно за себе самого… Хоч, правда, і я його можу дечим заломити, — додав Буйний День, замислившись на хвильку, — і собак, мабуть, поганяю краще, і в покері його притис би, й веслувати, далебі, зумів би краще, і більше розуміюся на золотих родовищах… І, хто знає, може, мені легше навчитися тої гри, що він усе своє життя провадив, аніж би йому тої, що я провадив на Півночі.

РОЗДІЛ II

Незабаром Буйний День приїхав до Нью-Йорка. Спричинив це лист від Джона Даусета — коротенький надрукований на машинці лист на кілька рядків. Прочитавши його, Буйний День аж затремтів із радості. Йому пригадалось, як він колись у Темпас-Бюте, п'ятнадцятирічним зеленим юнаком, так само затремтів від щастя, коли завзятий картяр Том Голдсуорсі, за браком четвертого партнера, сказав йому: «Чуєш, хлопче, ходи сюди, візьми карту!» Звичайні, надруковані на машинці фрази здавались йому повні таємничого змісту. «Наш містер Говісон зайде до вас у готель. Можете на нього звіритись. Нас не повинні бачити вкупі. Ви все зрозумієте після нашої розмови». Буйний День вивчив ці слова напам'ять. То ось воно що! Велика