Читати книгу - "Мандри Гуллівера"

Розділ IV

Опис країни. Пропозиція виправити сучасні карти. Королівський палац і кілька слів про столицю. У який спосіб мандрував автор. Опис головного храму.

Тепер я хочу дати читачеві короткий опис цієї країни, як я бачив її під час моїх подорожів на відстані не більше двох тисячі миль навколо їхньої столиці — Лорбрелгреда. Королева ж бо, біля якої я завжди був, ніколи не від'їжджала далі, супроводячи короля в його поїздках, і зупинялася там, доки його величність не повертався по огляді своїх кордонів. Володіння цього монарха — тисяч шість миль завдовжки і від трьох до п'яти тисяч завширшки. Звідси я роблю висновок, що європейські географи дуже помиляються, гадаючи, ніби між Японією й Каліфорнією лежить лише море[43]. Я особисто завжди думав, що там мусить бути якийсь суходіл, що урівноважував би великий материк Татарії[44]. Виходить, сучасні карти слід виправити, долучивши до північно-західних частин Америки цей значний клапоть землі; і я охоче допоможу в такій справі.

Королівство Бробдінгнег являє собою півострів. На північно-східній межі його тягнеться пасмо непрохідних гір тридцять миль заввишки з вулканами на вершинах, і навіть найбільш учені люди не знають, які істоти живуть по той бік гір та чи є там якесь життя взагалі. З трьох інших сторін півострів оточений океаном. В усьому королівстві немає жодного морського порту, бо море коло гирла річок та й усе узбережжя так засіяні гострими скелями, що й найменші човни не насмілюються виходити в море, і цей народ, значить, не має ніяких зносин із рештою світу. Але на великих річках повно кораблів і там водиться чудова риба. Морської риби тут зазвичай не ловлять, бо вона такого самого розміру, як і в Європі, і через це не цікавить рибалок. Звідси стає очевидним, що природа, продукуючи тварин та рослин таких незвичайних розмірів, обмежила себе цим континентом. Причини такого явища хай уже визначають філософи. Проте подеколи трапляється впіймати кита, і простий люд охоче вживає його в їжу. Мені доводилося бачити таких здоровенних китів, що один чоловік ледве міг покласти його собі на плечі, а іноді їх, як дивовижу, приносять у кошиках і до Лорбрелгреда. Одного з них я бачив у тарелі на королівському столі. Вважали його за дивинку, але я не помітив, щоб він сподобався королю. Гадаю, навіть, йому огидним було таке одоробло, хоч у Гренландії я бачив і більшого кита.

Країна заселена дуже густо: в ній п'ятдесят одне місто, близько ста фортець і велика кількість сіл. Щоб задовольнити цікавого читача, досить буде описати Лорбрелгред. Місто майже рівними частинами розташоване по обох берегах річки. В ньому понад вісімдесят тисяч будинків і близько шестисот тисяч мешканців. Воно має три глонглангси (щось із п'ятдесят чотири англійські милі) завдовжки і два з половиною — завширшки. Всі розрахунки я виконав за допомогою зробленої з наказу короля карти, спеціально для мене розгорненої на землі, де вона простелилася на сто футів. Я босоніж кілька разів пройшов навколо неї та по її діаметру, а тоді, користуючись масштабом, точно встановив розміри держави.

Палац королівський являв собою не звичайну споруду, а купи будівель сім миль в обводі. Парадні кімнати мають здебільшого двісті сорок футів заввишки при відповідних довжині й ширині. Для мене та для Гламделкліч було виділено окрему карету, в якій моя нянька часто їздила зі своєю вихователькою, щоб подивитися на місто або побувати в крамницях, і я завжди був супутником їм у моїм ящику. Щоправда, коли я хотів того, дівчинка часто виймала мене й тримала на долоні, щоб я міг краще бачити вулиці, якими ми проїздили, будинки та перехожих. Я гадаю, що карета наша була завбільшки як зала Вестмінстерського абатства, але не така висока; хоч точно я сказати не можу. Одного дня вихователька наказала кучеру спинитися коло крамниць. Жебраки, скориставшися з нагоди, скупчилися з обох боків карети, і я вздрів найжахливіше з будь-коли бачених очима європейця видовище. Тут стояла жінка з прищами на грудях, що були в ранах; у дві чи три з них я вільно міг би залізти та сховатись цілком. Був там один із зобом на шиї, більшим ніж п'ять тюків вовни, і другий — з парою дерев'яних ніг двадцять футів заввишки кожна. Але найогидніше було дивитися на воші, що повзали по їхньому одязі. Неозброєним оком я бачив лапи цих паразитів виразніше, ніж лапи європейської воші в мікроскоп, і їхні рила, якими вони длубались у шкірі нещасних, неначе свині. Уперше бачив я таке і, дарма що вигляд їхній викликав у мене нудоту, був би цікавий анатомувати одного з них, коли б мав відповідний інструмент, який, на нещастя, залишився на кораблі.

Крім звичайного ящика, в якім мене завжди возили, королева замовила ще й менший, футів із дванадцять завдовжки та завширшки і футів із десять заввишки. Зроблено його, щоб вигідніше було подорожувати, бо перший був завеликим для колін Гламделкліч і займав забагато місця в кареті. Змайстрував його, за моїми вказівками, той самий майстер. Цей подорожній ящик був квадратним; у трьох стінах було по вікну, заґратованому залізним дротом, а на четвертій — дві міцні дужки, крізь які, коли я хотів їхати конем, особи, що везли ящик, просували міцний ремінь, підперізуючись ним. Обов'язки носія виконував який-небудь поважний, цілком надійний слуга, що супроводив мене й тоді, коли я їздив на прогулянку з королем чи з королевою, і щоразу, як мені за відсутності Гламделкліч спадало на думку піти в сад чи відвідати якусь придворну даму або міністра. Мене ж бо незабаром почали знати і поважати найвищі вельможі, більше, гадаю, через ласку, яку я мав від їх величностей, ніж за мої власні заслуги. Якщо подорож у кареті втомлювала мене, то слуга пристібав до свого пояса мій ящик і ставив його на подушку перед собою, і тоді з вікон я бачив місцевість з трьох сторін. У цій кімнаті висів у мене на стелі гамак, стояло дорожнє ліжко, стіл та два стільці, пригвинчені до підлоги, щоб зменшувати тряску від руху карети або ходи коня; і хоч як іноді мене гойдало, та, звикши до подорожей