Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Хрест: постбіблійний детектив 📚 - Українською

Читати книгу - "Хрест: постбіблійний детектив"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хрест: постбіблійний детектив" автора Василь Андрійович Базів. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 103
Перейти на сторінку:
українських селян, особливо в безземельному передгір’ї, корівчина давно була визнана священною твариною. Всевишній дарував життя, а вона, ця дивовижна дарителька калорій, давала енергію для утримання і продовження цього життя. Без неї, як і без землі, всеплодющої матері, ти просто на межі загибелі.

То був особливий пієтет, який може бути до годувальниці, розділений між двома субстанціями – землею і твариною. Гречкосій сам міг не доїсти, але щоб обмежувати бодай у чомусь корову? Громадське неписане правосуддя вважало це найбрутальнішим злочином, а вже світська релігія також синхронно ставила такий гріх на перше місце.

Тому ті, що землю в селян забрали, цієї раптово збожеволілої днини виставили багнети в голови священних корів. Селянин у такому разі не міг відповідати за свої дії. Він міг зірватися. Його міг і не зупинити страх перед кулею, що дивилася із наїжаченого ствола просто межи роги мирним, але стривоженим людським божевіллям тваринам.

– Товарищ генерал, разрешите доложить? – ускочив до сільради якийсь полковник у галіфе. – В оцеплении растет напряжение. Бандеровцы создали свое оцепление напротив нашего и рвутся на рожон.

Теперішнього начальника КГБ УРСР оминула доля громадянської війни з Українською Повстанською армією. Сталін переміг її в багатолітній боротьбі на десятий рік після взяття Берліна, а тут уже всі 30 минули. Генерал належав до молодої чекістської плеяди, але про бандерівщину наслухався на лекціях у спецшколі в Підмосков’ї. Наслухався просто від численних героїв Радянського Союзу, які втопили у крові перший після Другої світової війни рух опору комунізму в Європі.

Після українського резистансу, завершеного у 1955-му, естафету підхопило угорське повстання у 1956-му. Отут під керівництвом Андропова він уже знав, що значить душити народний опір.

Тому таке донесення полковника його не надто здивувало.

– Сколько времени прошло, а они не изменились, – повагом резюмував київський високий гість, якого поїдала очима вся місцева чиновна братва. – Они что, не понимают, что они прут против самой мощной армии в мире, перед которой трепещет в ужасе агрессивный империалистический блок НАТО? Они что, не понимают, что мы им в один момент сделаем братскую могилу, что мы сотрем с лица земли ихнее бешеное село вместе с ихней церковью?! – лютував енкаведист, аж запінився. Врешті, трохи відійшов і отямився: – Они вооружены?

– Никак нет, товарищ генерал, – доповідав реальну обстановку польовий командир.

– Как – нет?! – змахнув той із чола піт, що полився градом. – Они что, камикадзе какие-то хохляцкие? Чего они хотят? Какого черта они повылазили со своих схронов? Ну, у меня нет другого выхода. Я не хочу крови, но я не могу не отдать приказ открыть огонь против тех, кто нападает на Советскую армию!

Наказ відкрити вогонь. Супроти селян. За те, що вночі молилися біля свого храму, боронячи його від антихристів. І чи змінилася доля християн з часів Нерона? Тоді знавіснілий римський диявол цькував беззахисних християн тиграми, а тепер оті-от червоні нерони вивели супроти мирних людей Христа озброєних тигрів, щоправда, на таку лють супроти собі подібних навіть дикий звір не здатен.

Запала тиша, від якої не можна не здригнутися. Мовчав і він, усвідомлюючи, що бере на себе. Відкрити вогонь – це знову розпочати війну на власній території за 30 років після Другої світової війни. Проти власного народу. Хоча який він власний? Чужий нам, як і ми – йому. Зрештою, чому він має це вирішувати? Так-так, тоді, у 56-му, був Юрій Володимирович, який брав на себе відповідальність, і саме за його наказом розстріляли Імре Надя. Тому не треба перевищувати повноважень. Шеф КГБ України – то дуже багато, особливо в такому віці, але замало, щоб знову почати війну проти бандерівців.

– Вызовите связиста! А вы все пошли прочь отсюда! Я буду говорить с Москвой. – Начальство миттю поперлося у двері. Останній не влазив у них – голова колгоспу. Чи то з переляку, чи то з похмілля, але він раптом повернувся до генерала.

– Товариш начальник КГБ УРСР, – почав офіційно, ледь ворушачи пересохлим язиком. – Вот ви питали, що вони хотять. Моє діло малєнькоє, а може, їм отдать, шо вони хотять?

– Ах ты, агент оуновский! – перервав генерал. – Отдать, что хотят? Что хотят? Отдать им Украину. Самостийну и незалежну! А может, вывести из состава СССР это село? И создать здесь Монте-Карло или Сан-Марино? Или Люксембург какой-нибудь националистический? – хизувався інтелектом чекіст андроповської плеяди.

– Та ні, ну шо ви. Який ето Люксамбург? Так віддайте їм корів, і вони підуть додому.

– С ума сойти с вами! Каких коров? Это тебе не колхоз, а народное восстание, председатель ты колхоза вшивый. Каких коров, пьяница?

Справа в тому, що, коли приводили частини у стан бойової готовності, коли піднімали війська з казарм за тривогою, коли передислоковували у зону бойових дій і виставляли два кільця блокади, генерал був ще в повітрі. Долітав на «мєсто проишествія» з Києва, а тому всіх деталей наземної операції не знав. З огляду на його високий чин в ієрархії режиму польові командири, які розгортали наземну операцію, тих самих деталей йому не доповідали. Не сказали і про таку «мєлочь», як корови.

Він думав за отриманою виучкою, що селян вивела націоналістична ідея. Власне, це було недалеко від саме такої істини, але ідея ця була втілена в безневинній тварині – матері-годувальниці для селян.

– Ну як – яких, товаріщ генерал? Своїх же, не колгоспних.

– Я тебя под трибунал! У тебя белая горячка от пьянства беспросветного.

– А чого ви сердитесь? – Пшонко бачив, що генерал «не в курсі собитій». – Ви спитали, каких корів, я вам відповів.

– Иди сюда. Садись. Рассказывай по порядку, – почало й до Кушнірука доходити, що все тут не зовсім так, як виглядає, або зовсім не так.

– По порядку так по порядку. Вдосвіта, як сонце сходить, у село приїхала армія. А що в селі у таку пору робиться споконвіку? Чи на село йдуть татари чи турки, німці чи москалі, тобто наші рідні червоноармійці? Селяни женуть своїх корів на пасовисько. Тут війна не війна, а худібку годувати треба. Корівчина – вона ідеології не тямить. Вона встала, молоко дала. А у відповідь дай їй теж пожувати.

– Ты что, дебил несчастный? Ты что несешь? Я тебя пожую сейчас по башке! – вихопив генерал маузер. Вони так завше роблять, коли їм усупереч сказати.

– Та не гарячіться. Так-от, корівок люди женуть на пасовисько, а на пасовиську – армія. Зайняла, значить, територію. Воно-то створіння розумне, але шо таке оцеплєніє, не понімає. Звідкіля йому знати, що армію проти села послав

1 ... 33 34 35 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хрест: постбіблійний детектив», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хрест: постбіблійний детектив"