Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Dolce Vita, або Кінець гламуру 📚 - Українською

Читати книгу - "Dolce Vita, або Кінець гламуру"

422
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Dolce Vita, або Кінець гламуру" автора Ніка Нікалео. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 42
Перейти на сторінку:
сміється Трип’ята, відколупуючи ложкою шматочок солодкого. — Поки ти займалася своїми сердечними справами, а Рокса творила диво-плаття, Рішард зустрівся з тим Лесиком, про якого ви розповідали. І виявилося, що сестра того бідолахи працює медсестрою на УЗД.

— Шалений прикол! І виявилося, що то таки він — батько? — питаю. — Стоп. А до чого тут сестра того козла?

— А-а, — інтригуючи, протягнула подруга, — у цьому і заковика. Вона продала Касьці чужий діагноз. Всього за триста баксів. А та притарабанила його в поліклініку. І без зайвих проблем стала на облік. Абсолютно легально.

— Хитре стерво! Знала, на які кнопки натискати, — я сердито стисла губи. — Тому і Лілька отримала відтам неправильну інформацію. І що, Лянка у все це так легко повірила?

— Рішард приїхав до неї і з Олесем, і з його дорогою сестричкою. Так що вони вже помирилися. Все о’кей. Не турбуйся.

— Дівчата! Щось ви нас зовсім ігноруєте, — покликала Аліса. — Я вже втомилася від цих двох автолюбителів. Рятуйте мене!

Коли я щаслива, то мені хочеться, щоб усім було добре. Рада за Роксу, у якої все налагоджувалося, я присіла біля Ігоря. Сміливо пригорнулася до нього, багатообіцяюче заглянувши в його шоколадні очі. Він же не боявся компромату!

Було видно, що він ошелешений.

— Ґюнтер каже, що ви — дуже гарна сімейна пара, — переклала, підсміхуючись, Аліска і додала: — Він не в курсі. Я йому нічого не розповідала.

— Ну, і не треба, — сказав Ігор, пристрасно глянувши на мене. — Нехай так і думає.

Ввечері ми усамітнилися у його квартирі, де він іноді бував, коли йому набридало його життя на «фазенді». Так жартома він називав свій будинок, де жив з сім’єю.

— Є одна дуже гарна легенда про любов, — цілуючи моє волосся, вимовив Ігор. — Колись давно до буддійського ченця прийшов чоловік і сказав: «Я хочу пізнати Бога. Присвятити служінню йому своє життя. Навчи мене». Тоді чернець глянув на того бідолашного і запитав: «Скажи мені, чи ти любив колись кого-небудь?» — «Мене не цікавить ніщо людське. Тим більше, їхні пристрасті. Я хочу віддати себе духовному вдосконаленню», — відповідав чоловік. На те мудрий чернець порадив: «Тоді послухай мене і зроби так, як я тобі скажу: іди до людей і полюби спочатку кого-небудь…»

Я прошепотіла:

— Яке гарне ім’я у тебе — Ігор. Тепер так не називають… Ти не такий, як інші, — я дивилася на нього, як на свого ідола, сидячи в його обіймах на густому кошлатому килимі. — 3 тобою неймовірно цікаво. Я і половини не знаю із того, що ти мені розповідаєш! Дарина була права: інтелект — це дуже сексуально.

— Дарина? Ця до кінчиків нервів меркантильна особа?! — усміхаючись, з недовірою перепитав він.

— Може, вона і прагматична, але дуже розумна. Я не можу збагнути, чим вона тобі не подобається?

— Та ні. Мені байдуже. Я не відчуваю ні до кого нічого. Крім одного.

— Чого? — запитую грудним голосом, кокетливо перебираючи довжелезне намисто з морських перлів — усе, що є на мені з одягу.

— Первісного бажання володіти тобою…

Наступного ранку мені привезли сто одинадцять темно-червоних троянд в кошику у вигляді серця. У записці було:

«Ти — моє життя і смерть! Я любитиму тебе вічно! Твій Ігор»

Ми божевільні, якщо здатні у таке вірити!

Підлоти

Казкові дні удвох спливли непомітно. Повернувся з Польщі, з відрядження, мій полковник, і я уже не могла так вільно віддаватися своїм почуттям. Ми недовго бачилися з Ігорем на вихідні у його заміському «Західному замку». Погодувати лебедів уже не вдалося.

Ігор теж зайнявся нарешті своїми справами, про які і не забував. Постійно контролюючи бізнес по телефону, віддавав якісь розпорядження. Зізнався мені, що ще ніколи так надовго «не закидав все до біса».

Тепер мій звичний день здавався мені невимовно довгим і нудним. Я дуже скучила за Орестиком. Мені його бракувало. Адже ми ніколи так надовго не розлучалися. Не тішили ні «Венеціано», ні шопінг, ні глянцеві журнали. Я телефонувала йому. Але мій син був такий задоволений своїми канікулами у Галичі, що ледве розмовляв зі мною, неохоче відриваючись від своїх забав. Після дзвінків мене відпускало.

Я постійно думала про Ігоря, прокручувала у голові наші любовні сцени. Від того серце моє тріпотіло, а тіло ніби наново переживало ту експресію і неземне блаженство. Я відчувала себе найщасливішою у світі жінкою. Бо ж кохання — це дар, зрозуміла я. І дається він не кожному. Тоді за що мені? Я ще не вирішила.

З такою ж, як і я, щасливою Лількою ми зустрілися в «Ельдорадо». А скільки ж можна лопати калорії? Треба підтримувати форму!

У фойє зустрілися обличчям до обличчя з Юлькою, дружиною Борі Ростиславовича. Їй чомусь стукнуло у голову зі мною привітатися:

— Прівєт! Як там ваші справи?

— Нормально, — я спантеличено посміхнулася. — А ваші?

— Я про твого Василя, — здивовано-зверхньо. — Ти не знала, що він разом з моїм Борькою їздив? Я думала, ти в курсі…

«Цього іще не вистачало! Бабія підстаркуватого».

— А що, Борис переключився на будівництво?

— Давно, — відповіла білявка. — Наскільки я знаю, вони хочуть домовитися напряму з поляками. Ну… про постачання будматеріалів для елітного комплексу. Так що тепер будемо бачитися не тільки у «Венеціано».

— І тут, — я чемно посміхнулася. — Ну, давай! Ми з подругою на доріжку.

— Давай-давай, — сказала вона і, рекламно видовживши тіло, пірнула в басейн.

Мені ця інформація не дуже сподобалася. Але вируюча у серці пристрасть глушила потужним компресором усі інші емоції.

Ми з Лількою бігали і качали прес на тренажерах, плавали у басейні. І увесь цей час вона торохтіла без упину про свого неймовірного Юрчика і поїздку. Хвалилася дорогоцінним браслетом на вузькій, як у дитини, гомілці. Насамкінець розповіла про екстрім: як їхній літак сідав у Ларнаці, де посадково-злітна смуга зникає просто у морських хвилях. Уявляю жах Лільки, з її-то фобією.

— Так що ж ти не хряпнула собі для хоробрості, як завжди? — іронізую.

— Ти що? Як можна? Що він про мене подумав би?

— Алкоголічка!

— Ну, от! А ти кажеш, — знизала плечима Лілька, залпом випиваючи воду з пластикової пляшки. Перевівши подих, вона запитала: — А про тебе я теж

1 ... 33 34 35 ... 42
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Dolce Vita, або Кінець гламуру», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Dolce Vita, або Кінець гламуру"