Читати книгу - "Дике серце. Таємниця чоловічої душі"

Більшість із нас довший час неправильно тлумачить життя і те, що робить Бог. «Гадаю, я лише намагаюся домогтися в Бога полегшення свого життя», — зізнався один мій клієнт, але його слова можна було б приписати більшості з нас. Ми ставимо неправильні питання. Більшість із нас запитує: «Господи, чому ти допустив, щоб це зі мною сталося?». Або: «Господи, чому б тобі просто не… (впишіть потрібне — допомогти мені стати успішним, виправити моїх дітей, владнати моє весілля — ви самі знаєте, що випрошуєте). Але для того щоб розпочати подорож ініціяції з Богом, потрібні нові питання: Чого саме ти намагаєшся тут мене навчити? Що, роблячи це, ти хочеш пробудити в моєму серці? Яким ти хочеш мене побачити? Чого ти прохаєш мене позбавитися? По правді, Бог вже давно намагається ініціювати вас. А заважає вам те, як ви погано поводитеся з вашою раною, а також життя, яке в результаті цього ви створили.

ЗНЕВАГА ДО РАНИ

«У дитячому віці чоловікам постійно нагадують: признаватися, що рана болить, — соромно, — завважує Блай. — Хлопчик, який припиняє участь у грі через рану, поводиться, як дівчинка. Справжній чоловік не зупиняється, попри все, демонструючи мужність». Подібно до чоловіка, що зламав ногу під час марафонського забігу, він дістається фінішу, навіть якщо йому для цього доведеться повзти, і ні слова про це він не скаже. Таке неправильне розуміння є причиною того, чому для більшості з нас наша рана є величезним джерелом ганьби. Чоловік не може бути ураженим, безперечно, він не може дозволити, щоб це на нього якось уплинуло. Ми бачили аж занадто багато фільмів, у яких у славного хлопця влучила стріла, але він просто обламує її і продовжує боротьбу; або ж його підстрелили, а в нього все одно є сила, щоб перескочити через глибоку ущелину і дістати поганих хлопців. Мовляв, нічого страшного. В юності багато хто отримує ушкодження. Я в порядку. Цар Давид (ледве чи його можна назвати слабким супротивником) поводився зовсім не так: «Я недужий та бідний, і серце моє зранене в моїх грудях» (Пс. 109, 22).

Або ж, можливо, чоловіки погодяться зі своєю слабістю, але заперечать, що отримали рану через те, що заслуговують на неї. Після багатьох місяців спільного обговорення рани Дейва, його обітниці і того, що від жінок неможливо отримати відповідь, я поставив йому просте запитання: «Що має статися, аби переконати тебе, що ти — чоловік?» «Нічого, — сказав він. — Мене ніщо не переконає». Ми сиділи мовчки, по моїх щоках текли сльози. «Дейве, ти зжився зі своєю раною, правда? Ти прийняв її повідомлення як остаточне? Ти думаєш, що твій батько мав рацію щодо тебе?». «Так», — сказав він у відповідь, не видаючи жодних емоцій.

Я пішов додому і плакав там — за Дейва, за дуже багатьох інших знайомих мені чоловіків і за себе, тому що усвідомив, що я також зжився зі своєю раною і відтоді намагаюся лише з новими проблемами давати собі раду в житті. Як кажуть, отримай по заслузі. Трагічніше за цю трагедію, котра з нами стається, є лише те, як ми з нею поводимося.

Бог несамовито відданий вам, відновленню і звільненню вашого мужнього серця. Але рана, яку ви не визнали і не оплакали, — це рана, яку неможливо зцілити. Рана, з якою ви зжилися, — це рана, що не може бути зціленою. Рана, яку ви вважаєте такою, на яку заслуговуєте, — не може бути зціленою. Ось чому Бренан Манінґ каже: «Духовне життя починається з прийняття нашого пораненого “я”». Правда? Як так може бути? Причина дуже проста: «Те, що заперечується, зцілити не можна». Але, як бачите, тут є проблема. Більшість чоловіків заперечують існування своєї рани — заперечують, що це сталося, заперечують, що їм боляче, звичайно, заперечують, що вона формує їхнє нинішнє життя. Тож ініціяція чоловіка Богом повинна відбутися дуже несподівано — дуже дивно, навіть жорстоко.

Він уразить нас саме в те місце, куди нас уже поранено.

РУЙНУВАННЯ НЕСПРАВЖНЬОГО «Я»

Із місця нашого поранення ми вибудовуємо несправжнє «я». Ми знаходимо декілька талантів, що працюють на нас, і намагаємося жити за їхній рахунок. Стюарт виявив, що йому добре дається математика і точні науки. Він закрив своє серце і витрачає всі зусилля на вдосконалення своєї особистости в стилі Спока. Тут, в академії, він у безпеці, - його також визнають і винагороджують. Алексу вдавалися спортивні дисципліни і, взагалі, образ мачо — він перетворився на тварину, що їсть скло. Степ став найгарнішим хлопцем у світі. «Я хочу, — визнав він, — щоб у мені бачили гарного хлопця». Я став вимогливим перфекціоністом — і в тому педантизмі я знайшов безпеку і визнання. «Самозванець, або несправжнє “я”, - зізнається Бренан Манінґ, - народився як захист від болю, коли мені було вісім років. Цей самозванець всередині мене шепотів: Бренане, ніколи більше не намагайся бути самим собою, тому що таким тебе ніхто не полюбить. Придумай нове “я” — таке, щоб кожен захоплювався, і ніхто про це не знатиме». Зверніть увагу на головну фразу: «як захист від болю», як спосіб урятувати себе. Цим самозванцем є наш план спасіння.

Тож, Бог повинен усе це забрати. Таке часто стається на початку нашого шляху до ініціяції. Він руйнує наш план спасіння, він ущент розбиває несправжнє «я». У попередньому розділі я розповів вам про план Бреда для самоспокутування: він хотів би належати до «внутрішньої групи». Навіть після того як цей план неодноразово провалювався, знову і знову розбиваючи йому серце, він не відмовлявся від цих спроб. Він просто думав, що схибив, бо якби знайшов правильну групу, тоді його план спрацював би. Нам важко відкинути власний план для спасіння, він обплітає наше серце, мов спрут. І що Бог зробив для Бреда? Він усе це забрав. Бог