Читати книгу - "Стріляй, як дівчисько"

Час у Манасі ми провели типово — так само, як і всі інші, хто бував на базі в Киргизстані. Це точка, через яку ти просто маєш пройти, коли прямуєш на афганське бойовище. Ми пробули там кілька днів — спали на двоярусних ліжках, давилися їжею, намагалися розслабитись і прикинутися, що не збираємося на війну. Коли я побачила, як супервоїни-ПРи співають у караоке, то була приголомшена. У певному розумінні це їх олюднювало. Ці хлопці були щонайкращими, щонайжорстокішими, і, крім того, як я скоро дізнаюся, ще й просто чудовими.

ПРи — унікальна група людей. Мені подобається описувати їх як суміш _____________, «котиків», «рейнджерів», рятувальників берегової охорони і військових медиків. Вони — особливий підрозділ Повітряних сил; їх навчають непомильно орієнтуватися будь-де — у морі, пустелі й горах, перемагати ворога, який хоче взяти в полон самотнього бійця (наприклад, підстреленого на ворожій території пілота), подавати цьому бійцеві медичну допомогу, витягаючи з осиного гнізда. ПРи стрибають із парашутами з літаків, спускаються на мотузці з вертольотів і щодня роблять іще сотні неймовірних речей.

У рятувальній місії в Кандагарі ми літатимемо зі звичайними медиками, а не з ПРами. Проте наші ПРи братимуть участь у суміжній місії. Вони допомагатимуть ескадрильї, яка виконує пошуково-рятувальні операції в умовах бойових дій. Тож ми постійно бачитимемо їх. Досить скоро нагорі вирішать, що літати з медиками надто небезпечно, і ми літатимемо з командою ПРів. Однак на цьому завданні ми мали змиритися й просто дивитись, як вони проходять повз нас, прямуючи в сусідню будівлю.

Хлопцям, з якими літатимуть наші ПРи, дуже пощастило. І хоч необізнана людина зовсім не відрізняє медичну евакуацію від пошуково-рятувальної операції в умовах бойових дій, відмінність між ними колосальна.

Пошуково-рятувальна операція в умовах бойових дій відбувається тоді, коли хорошого хлопця підбито, поранено й покинуто. Зазвичай ідеться про збитий літальний апарат або про пілота, який катапультувався. Людина опиняється на ворожій території, ізольована, без прикриття й підмоги, а ворог намагається її вбити. Ми повинні летіти туди зі зброєю напоготові, знайти потерпілого, захистити його, забрати й довезти живим до шпиталю.

А медична евакуація — це коли в людини травма і її треба доправити в шпиталь, хоч доступ до неї теж ускладнений: наприклад, вона перебуває на базі або під конвоєм. Пошуково-рятувальні операції, звісно, цікавіші за медичну евакуацію, але я знала, що ми літатимемо частіше, тож була щаслива.

Єдиним «ікс-фактором» було — беремо ми з собою наших ПРів чи ні. А так зазвичай екіпаж складався з командира повітряного судна (КПС), тобто головного пілота, і другого пілота (ДП). Обидва пілоти досить кваліфіковані й можуть керувати вертольотом по черзі, однак відповідає за все й ухвалює основні рішення командир. Здебільшого КПС керує вертольотом, а ДП відповідає за навігацію, але, якщо не надто «гаряче», КПС може передати керування ДП. Усі три рази перебування в зоні бойових дій я була ДП. У 2010 році мене підвищать до КПС, проте я піду з Повітряних сил раніше, ніж знову вилечу на бойовище.

У задній частині літального апарата можна побачити повітряного стрільця (ПС) і бортмеханіка (БМ). Тепер розмежування змінилось і обидві професії злилися в одну. У 2007–2009 роках, коли я виконувала бойові завдання, хвостовики, як ми їх називали, сиділи біля ілюмінаторів по боках і дивилися поверх своїх вертолітних кулеметів. БМ був експертом у роботі систем: він допомагав пілотам з контрольними списками, ухвалював рішення, коли в системах щось ламалося, тощо. ПС був експертом у зброї: він переважно опікувався зброєю й пособляв БМові, якщо той потребував допомоги.

Це стандартний екіпаж, коли не брати до уваги медика й команди з двох-трьох ПРів (керівник і один-два звичайні ПРи). Виходило так, що ми літали різним складом. Одначе, щоб розвинути ритм, ми намагалися якнайчастіше триматись однієї команди. Літаючи з тими самими людьми, ви швидше переглядаєте контрольні списки, співчуваєте одне одному, налагоджуючи між собою зв’язок. Люди, що не звикли літати разом, також добре працюватимуть — усі ми це знаємо, — але міцний командний дух важливіший, особливо на бойовищі. Мені страшенно кортіло дізнатися, з ким я літатиму і коли вже нарешті опинюся поруч талановитих, досвідчених авіаторів на літальному апараті, у який безмежно закохалася.

HH-60G «Пейв Гоук» — справжній мистецький витвір. Модифікований з транспортного літака UH-60 «Блекгоук», «шістдесятий» мав удосконалену радіоелектроніку, яка давала нам можливість літати в негоду й уночі. Хай там що, це ідеальні умови для рятувальної операції. Ми можемо користуватися зі своєї переваги над ворогом і діяти в таких умовах, у яких нас складно помітити. Крім радіоелектроніки, пошуково-рятувальним платформам доводилося виконувати тривалі польоти, коли треба було патрулювати територію пошуку або перетинати океан. «Пейв Гоук» має запасні баки з пальним, завдяки яким можливий час польоту збільшується приблизно до чотирьох годин, а ще шланг для дозаправляння, тож літати можна, аж поки опуститися на землю не змусить утома. Це неймовірний інструмент, і я ледь могла дочекатися, коли почну на ньому рятувати людські життя.

Ми влетіли в небо Кандагара, і наш літак С-130 погасив вогні, щоб не виявити себе перед ворожими силами, які могли чатувати на цій території. Приземлившись, літак максимально хутко й безпечно висадив нас. Ми знали, що це стандартне приземлення, і більшість з нас чекала на нього, але відчувалося, ніби воно раптом розвіяло нашу мужність. Ми усвідомлювали, що зараз уперше зробимося вразливими до ворожого вогню і що це тільки початок. Ласкаво просимо до Афганістану.

Коли ми вийшли з літака, я озирнулась. Усе вкривав пил — здавалося, що вже за мить після приземлення він проліз у всі пори. Ми, певна річ, утомилися з дороги. Оформлення на базі минуло досить швидко, і вже скоро ми зібрали речі й почали виходити