Читати книгу - "Невидимий риф"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Загорський схилився над мапою, підраховуючи відстань корабля до «невидимого рифу», — так він називав кордон загадкового випромінювання. Його непокоїла думка: як діє це випромінювання на висоті? Може, Абалула вкритий невидимим електромагнітним дахом?
* * *
Абдул Хамід не зводив очей з транзисторного приладу — Вільямс Жорлінг набрав висоту п'ятсот метрів і взяв курс на південь. Щоб дістатися до умовного кордону, вертольотові треба було летіти дві години.
— Зменшіть швидкість, Жорлінгу! — наказав у мікрофон професор і розстебнув куртку.
Йому було важко дихати. Він утретє чекав тієї миті, коли підтвердяться або ж спростуються його припущення. Машина повільно наближалася до лінії перешкоди.
Якої висоти досягає випромінювання? Можливо, воно охоплює лише невеликий шар повітря? Загорський припускав також, що острів Абалула може бути оточений цим випромінюванням з усіх боків і таким чином цілком ізольований від навколишнього світу.
Годинник відлічував секунди, стрілки невпинно рухалися вперед, відстань до острова скорочувалась. Загорський чув, як калатає його серце. Він хвилювався, як ніколи досі. Абдул Хамід відчув себе зле й відкинувся на спинку сидіння.
Вертоліт плавно линув уперед.
— Сер, ви чуєте мене, сер? — озвався в навушниках Жорлінгів голос.
— Чую! — відповів Загорський.
— Ви нічого не помічаєте?
— Ні, а що сталося?
— Знову з'являються миготливі кола!
— Знову? — Загорський широко розплющив очі.
Він трохи помовчав, оглядаючись навкруги, а тоді запитав:
— Яка відстань до острова?
— Двісті миль!
— Усі дані співпадають! — зітхнув Загорський.
— Що накажете робити? — запитав механік.
— Курс не міняти!
— А чи немає небезпеки?
— Якої небезпеки?
— Що ми впадемо в океан!
— Ні, немає, Жорлінгу! — відповів Загорський.
— І все ж треба вжити застережливих заходів! Перевірте парашути й рятувальні пояси! Якщо перекинемось, сміливо стрибайте вниз! Парашути надійні!
Професор Загорський зовсім не думав про парашути й рятувальні пояси. Зараз для нього найважливіше за все — з'ясувати, чи справді Абалула має захисний дах, на якій висоті той дах і який він за формою — пірамідальний чи циліндричний? Загорський дивився на мапу, подумки малюючи вертикальні перешкоди, зазначав висоту, на якій вони перебувають, і відстань до острова.
Вільямс Жорлінг регулярно повідомляв:
— Висота — шістсот!
— Шістсот! — повторював Загорський.
— Дев'ятсот миль!
— Дев'ятсот!
За півгодини — знову:
— Шістсот!
— Шістсот!
— Вісімсот!
— Вісімсот!
— Сер, зверніть увагу! З'являється рожевий туман! — раптом озвався Жорлінг і тут же злякано зашепотів:
— А ось і кола! Погляньте, сер!
І справді: попереду то з'являлися, то зникали миготливі кола… Щоразу, коли вертоліт наближався до невидимої перешкоди, ці кольорові кола яскраво спалахували. На мапі в Загорського навколо острова Абалули вимальовувалося графічне зображення велетенського циліндра. Тепер було цілком ясно, що Абалула оточений якимось ще не відомим науці електромагнітним полем. Лишалося тільки визначити, на якій висоті закривається «кришка» того циліндра. Тому Загорський наказав пілотові:
— Піднімайся вгору, але вперед не рухайся!
— Спробую, сер!
У приймачі зачувся тріск, і в розмову Вільямса Жорлінга несподівано втрутився гучний бас Жозефа Брауна. Пілот настроївся на хвилю корабельної станції, і в навушниках залунав капітанів голос:
— Хай тобі дідько, Жорлінгу, де ти? Вертоліт зник з наших очей! Передай, як себе почуває професор! Що ви там помітили? Ви повернетесь на корабель, чи будете приземлятися на Абалулі? Слухай мене уважно, Жорлінгу!
Професор Загорський сумно всміхнувся. Вільямс Жорлінг повідомив:
— Знову блищать круги!
І запитав професора:
— Що відповісти тому кашалотові?
Жорлінг ще й досі не міг простити Жозефові Брауну, що той наставляв йому до скроні пістолет. Однак тепер у Жорлінгові знову пробудилася колишня пристрасть пілота. Він і гадки не мав, що через двадцять років після закінчення війни зможе тримати в руках штурвал літака. А це для колишнього льотчика — неабияка втіха.
Загорський схилився до мікрофона й сам відповів Браунові:
— Все гаразд, капітане! Провадимо дослідження! Ми наштовхнулися на захисний циліндр! Нехай корабель залишається в зазначеній зоні! Якщо станеться аварія — шукайте нас!
В ефірі знову виникли перешкоди, і Браунів голос загубився десь серед гучного шуму й тріску. Жорлінг набирав висоту. В повітрі навкруг вертольота із запаморочливою швидкістю крутилися лискучі кола. Вилицювате обличчя Абдула Хаміда зблідло, він майже лежав у кріслі й важко дихав.
— Тисяча п'ятсот! — повідомив Жорлінг.
— Тисяча п'ятсот! — повторив Загорський.
— Дві тисячі!
— Три тисячі!
— Чотири тисячі!
Малюнок циліндра зростав угору. Було важко дихати — бракувало кисню. Коли машина піднялася на п'ять тисяч метрів, Загорський збагнув, що дах цієї геометричної фігури куди вищий, ніж він сподівався, і наказав Жорлінгові спускатися долу. Механік спробував налагодити зв'язок з кораблем, та все марно: з приймача долинав тільки гучний шум і тріск.
* * *
Коли вертоліт спустився на висоту п'ятиста метрів, Загорський вирішив обстежити горизонтальну межу поля. Він уже визначив, що перешкода має форму височенного циліндра. А що, коли летіти низько над водою? Може, пощастить знайти якусь прогалину?
І він наказав Жорлінгові спрямувати вертоліт на невидиму перешкоду. Механік сполотнів.
— Це обов'язково треба, сер?
— Без заперечень! — стримано, але суворо зауважив йому професор і додав: — Летіть повільно і обережно!
— Ви наражаєте нас на аварію, сер!
Загорський ледве стримав гнів:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Невидимий риф», після закриття браузера.