Читати книгу - "Філософія як історія філософії: Підручник"

Твір Монтеня близький класичній гуманістичній традиції і стилістично, адже, як уже зазначалося, гуманісти — люди без офіційних ступенів і звань, вони взагалі «за межами» офіційної (університетської) науки. Свою істину вони шукають не у схоластичних, побудованих у строгій відповідності до віртуозно логічної «техніки», умоглядних диспутів, а у вільній, не зв'язаній формальними правилами бесіді.

На противагу бундючній «серйозності» університетсько-схоластичної філософії, Монтень філософує в «карнавальній» манері Відродження, в манері піднесено-святкового світосприймання. Він сміливо вводить у літературний і науковий вжиток живу розмовну національну мову, зрозумілу широкому колу читачів. Більше того, вважаючи, що слова мають підпорядковуватися думці, а не навпаки, Монтень сміливо запозичує з живої розмовної мови засоби формулювання думки, звертаючись навіть до діалектів.

Однак «перехідний» характер Монтенєвої позиції виявився у відході від класичного гуманістичного антропологізму, згідно з яким характерна для Відродження ідея єдності людини і природи витлумачувалася в дусі явного домінування саме людських (антропних) характеристик. В міру загострення ідеологічного конфлікту між офіційно-церковним і гуманістичним світоглядом означена єдність людини і природи все виразніше поляризується на «суб'єктивне» (людське) і «об'єктивне» (природне). Оскільки ж специфіка суб'єктивно-людської компоненти виявляє «небезпечну» (в ситуації зростаючої конфліктності ідеологічних установок полемізуючих сторін) близькість до християнсько-середньовічної традиції «духовності», новий світогляд все виразніше орієнтується на винятково «об'єктивне» витлумачення людини як цілковито підпорядкованої «цілому» (природі) «частини».

Така однобічність виявляє себе в зростанні своєрідної «натуралізації» науки, права, культури загалом і, звичайно ж, не в останню чергу — філософії. Починається своєрідна «перебудова» названих галузей духовної діяльності (в ціннісному спрямуванні, в організації, навіть у стилістично-мовних особливостях) «за образом і подобою природознавства» — цієї нової «головної» науки про «справжню» реальність — природу. Процес цей цілком подібний до перетворення філософії та інших сфер духовної діяльності на «служниць теології» в середні віки, оскільки теологія на той час була «головним знанням» про «єдино справжню» реальність — духовність, найдосконалішим втіленням якої був Бог. Тепер же, за умов орієнтації на природу як на «єдино справжнє» буття, на перший план висуваються математика, механіка, оптика та інші галузі природничого знання. Мовознавство, філологія та інші галузі гуманітарних знань відсуваються на другий план, і, зрештою, гуманізм елімінується, але з новочасної філософії не зникає загалом — він трансформується в бароково-кордоцентричні («маргінальні» протягом Нового часу) форми філософування та аналогічну тематику літературно-художньої творчості.

З огляду на сказане, Монтеня можна назвати останнім гуманістом XVI ст., оскільки традиційно гуманістична тематика ще посідає центральне місце в його творчості, але в її тлумаченні виразно відчуваються нові, «натуралістичні» акценти.

Розглядаючи специфічність «природної», «земної» сутності людини в її «божественності» («рівнопорядковості» з Богом), ренесансний гуманізм, звичайно, впадав, так би мовити, в «теологічну ілюзію», і стосовно цього критика його мислителями Нового часу була цілком справедливою. Однак, врешті-решт, гуманізм був ближчим до істини, ніж ті, хто обстоював позицію механістичного заперечення специфічності людини щодо природного буття.

Відмова від ренесансних ідеалів гуманізму, наростання механістичних тенденцій підпорядкування філософії (і всієї культури) натуралістичним ціннісним спрямуванням — все це свідчило про наближення процесу формування нової філософської парадигми. Водночас це свідчило і про зруйнування попередньої (середньовічної) філософської парадигми, що зумовлювалася латино-римською ментальністю. Про це ж (особливо стосовно латино-римської ментальності) свідчив і бурхливий процес відмови від «універсальної» мови середньовічної західноєвропейської культури на користь національних мов (щоправда, у філософії він затягнувся до кінця XVII ст., адже не тільки Ф. Бекон і Т. Гоббс, а й Р. Декарт, Б. Спіноза і Г. Ляйбніц значну частину своїх праць писали латиною). Проте західноєвропейська культура і по сьогодні не втратила остаточно свого «римського» духу, як не втратила свого елліно-візантійського духу культура східноєвропейська.

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. «перехідна» доба Відродження завершується. Західна Європа вступає до «класичної» пори буржуазного суспільства, до Нового часу.

Бруно Дж. Диалоги. — М., 1949.

Буркхардт Я. Культура Возрождения в Италии. — М., 1996.

Да Винчи Л. Рассуждения о науке и искусстве. — СПб., 1998.

Горфункель А. X. Философия эпохи Возрождения. — М., 1980.

История философии. Запад—Россия—Восток. — М., 1996 (кн. II, разд. I).

Кузанский Н. Сочинения : в 2 т. — М., 1979.

Лосев А. Ф. Эстетика Возрождения. — М., 1978.

Мак'явеллі Н. Флорентійські хроніки. Державець. — К., 1988.

Роттердамский Э. Философские произведения. — М , 1987.

Роттердамський Е. Похвала глупості. Домашні бесіди. — К., 1993.

Рассел Б. Історія західної філософії. — К., 1995 (кн. III, розд. I—VI).

Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. — СПб., 1994 (ч. IV, гл. 8—10).

Соколов В. В. Европейская философия XV— XVII веков. — М., 1984.

Эстетика Ренессанса : в 2 т. — М., 1981.

Як уже зазначалось, у XIV—XVI ст. відбувався процес поступового «відмирання» вже кризової на той час середньовічної філософської парадигми. Натомість формувалася нова філософська парадигма, основні риси котрої змістовно корелювалися зі специфікою буржуазного суспільства, яке утверджувало себе як нову — промислово-урбаністичну — цивілізацію. Відповідно до цього відбувається і зміна світоглядних орієнтирів. Поряд із традиційними (середньовічними) духовними інтенціями на світ з'являється тенденція до ототожнення буття з природним буттям.

Спочатку останнє виступає в конкретній формі природної людини, та згодом