Читати книгу - "Говорить сьомий поверх"

— Таж вона знепритомніла? — озвалася раптом Тиха Таня.

— Спершу знепритомніла, а тоді… опритомніла! Прийшла до тями! Як заверещить: «Що ти з моїм столом робиш? Зараз я міліцію покличу!» І тут раптом мене осінило. До чого, кажу, тут міліція? Я ж допомогти вам хочу. Столик ваш оглядаю… Ми його відремонтувати збираємось. Майстерню на подвір'ї відкриваємо! І просто так одразу таку кумедну назву цій майстерні придумав: «Що зламалось — усе відремонтуємо!». Уявляєте собі — повірила!..

— Чому ж кумедну назву? — знову перебила Тиха Таня. — Нічого немає кумедного. Може, й справді таку майстерню відкрити?

— То я й хотів! — одразу, не замислюючись, підхопив Льонька. — Я давно хотів! Звичайно, треба відкрити таку майстерню. — Я ж не випадково про це «Жері-внучці» сказав. Я вже все обміркував. Давним-давно!.. — Льоня забігав по горищі. — Значить, так!.. Майстерня називається: «Що зламалось — усе відремонтуємо!». Її можна просто на подвір'ї, в сараї, влаштувати. І всі мешканці приноситимуть нам старі, поламані керосинки, примуси…

— У нас у будинку газ, — тихо нагадала Таня.

— Ну, тоді чайники, електроприлади всілякі… Адже вони, слава богу, часто ламаються. І робота у нас буде завжди! У найпершій радіопередачі оголосимо про це. На все подвір'я!

— В якій радіопередачі? — запитав Олег, він саме, залізши на дерев'яний стіл-верстак, прибивав білі ролики для електропроводки до товстої круглої горішньої балки.

Шофер Вася Кругляшкін ще до приходу Льоньці запропонував «раз і назавжди покінчити з похмурою обстановкою на горищі» і перетворити чорний хід у «світлий хід». Сам. Вася пішов додому по електропроводку. А Юхим Трошин обіцяв дістати вдома лампочки — батько його працював — електромонтером.

— Сьогодні він мені все дасть: і лампочки, і навіть білий абажур дістане, — сказав Юхим.

— Еге ж, бо завинив! Напився знову! Я сам бачив! — заторохтів Владик.

Худенький Юхим упритул підійшов до нього:

— Не твоє діло, зрозумів?

— Та я ж просто так… Адже мені тебе шкода, — пробелькотів Владик, якому худенький Юхим здався раптом широкоплечим силачем.

— Я твого жалю не потребую!.. Пліткар! — чітко карбуючи кожне слово, промовив Юхим. І пішов униз по лампочки.

Усе це відбулося хвилин з п'ятнадцять тому. І тепер на горищі лишилося четверо: Льоня, Олег, Владик і Тиха Таня.

— Ти нічого про передачі не чув? У-у, ми таке діло придумали! — таємниче мовив Льонька, відповідаючи Олегові. — Тримайся за балку, бо зі столу впадеш. Свою радіостанцію відкриємо! Тут, на горищі!

— Все Льонька придумав! Сам придумав! Здорово, га?.. Це вам не платівки запускати! — квапливо вставив Владик.

Олег сплигнув зі столу:

— Здається, справа варта уваги… Щодня радіопередачі?

— Щодня! — Льонька знову забігав по горищі. — І це по-справжньому! Як на дорослому радіо: там «Останні новини» — і у нас «Останні новини», там лекції — і у нас лекції, там відповідають на запитання радіослухачів — і ми відповідатимемо!

— Так мавпувати не обов'язково, — заперечив Олег.

— А ми будемо дещо змінювати, по-своєму робити. Ну ось, наприклад, там передачі «В останню годину», а у нас будуть «В останню секунду», або от іще: по радіо чи телебаченню — точно вже не пам'ятаю! — бувають і такі передачі: «Для вас, студенти!» «Для вас, молодь!», «Для вас, піонери!», а у нас у будинку ще й пенсіонерів багато живе…

— Моя бабуся — пенсіонерка, — підтвердив Олег.

— От ми й влаштуємо свою передачу. Там, значить, «Для вас, піонери!», а у нас буде «Для вас, пенсіонери!».

— А можна ще перевірку часу влаштувати, — запропонував Владик. — По радіо кожну годину перевіряють, а ми будемо кожні півгодини!

— Таке ска-ажеш! — відмахнувся Льонька. — Кожні півгодини на горище лазити! Ще порок серця заробиш!

— Ну, тоді давайте настройку інструментів влаштуємо, — не вгавав Владик. — Як по справжньому радіо!

— Слухати тебе бридко! — накинувся на нього Льонька. — Ну кому потрібна ота настройка? Олег хіба що по наших передачах свою бандуру настроюватиме? До речі, де вона у тебе?..

— Лежить… відпочиває в одному місці.

— Ну, не хочеш казати — не треба. Давайте далі про передачі…

— Мені здається, добре було б влаштувати «Бесіди з батьками», — запропонувала раптом Таня. — Бо вони з нами щодня бесідують, а ми з ними… Одне слово, це було б добре!

— Добре! Побачимо! — начальницьким топом сказав Льонька. — Ще які пропозиції?

— А я от що думаю… — не поспішаючи, задумливо, мовби радячись сам з собою, мовив Олег. — Адже ми і висміювати усілякі недоліки теж можемо. Будуть у нас, для прикладу, в кожній квартирі свої кореспонденти, і нехай про все сповіщають. Що добре — хвалитимемо, а що погано…

— … будемо висміювати! — підхопив Льоня. — Випалювати… як це пишуть у газетах, «вогнем сатири»! Різні відсталі елементи перевиховуватимемо. У котрих є оці самі «родимі плями минулого». Нашу «мадам Жері-внучку», наприклад. Чи Юхимового батька…

— Ти-ихше-е! Тихше ти!.. — Владик приклав палець до губів і озирнувся довкола. — Тут без тебе таке було! Юхим цього не любить… Зрозумів? Захищає батька!

— Родинні стосунки! — вигукнув Льонька. — Як він може захищати пережитки? А ми його і не запитаємо навіть. Перевиховаємо батечка, висміємо його як слід — сам же потім у ніжки вклониться, спасибі скаже! Та-ак!..

— Я хочу підтримати Олега щодо кореспондентів, — сказала Тиха Таня. — Нехай у кожній квартирі будуть.

— Ну звичайно! — підхопив Льонька. — Я вже давно про це думав: радіопости, так би мовити.