Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Чорний лабіринт. Книга друга 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорний лабіринт. Книга друга"

205
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чорний лабіринт. Книга друга" автора Василь Павлович Січевський. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 103
Перейти на сторінку:

Десь зовсім поруч зашаруділо. Згадав про змій і здригнувся од жаху. Озирнувся. В одежі, яку носять тут всі селяни, у традиційному пальмовому капелюсі, біля мертвого капрала стояла дівчина. Тримала обома руками важку снайперську гвинтівку з оптичним прицілом і мовчала. В очах ані співчуття, ані ненависті, лише цікавість украй стомленої людини. Андрій не мав що їй сказати. Мови не знав, та й говорити не було сили. Єдине, на що спромігся, перш ніж поринув у напівзабуття, це кивнути на сумку з паперами Бішо та ще показати на ранець капрала, з якого виглядала голівка золотої танцівниці, украденої, може, і саме з цього храму Бхадсервара. Млость накотилась на нього чорною хвилею, і він знепритомнів.

Коли опам'ятався, дівчина сиділа поруч і перев'язувала йому рану, прикладаючи до неї прохолодне листя. Зараз він лежав біля ніг триголового слона, і крона пальми прикривала його своєю тінню від спекотного сонця, що пломеніло вже в зеніті. На сходах, що з берега вели до храму, почулися голоси. Дівчина кинулась до краю майданчика, потім блискавично вхопила свою гвинтівку і прожогом зникла в проваллі, яке було колись входом до храму.

До Андрія підійшли Джос і майор Негріє. Вони щось говорили, про щось питали. Єдине, що розібрав Андрій, були слова: «Де капрал? Ти чуєш? Де папери Бішо?!» Він розтулив губи, хотів розказати про наглу смерть Брієра, але з рота вирвався лише хрип, на губах з'явилися червоні пухирі. Сонце, що пряжило між пальмовим віттям, почорніло. Він знову знепритомнів.


Розділ шостий
НА КРУГИ СВОЯ…

— Браття во христі, над світом встає сонечко і кличе нас до молитви… Помолімось господу нашому вседержителю, подякуємо йому за ще один день життя нашого…

Старенька черниця, сестра Марселіна, кожного ранку першою з'являється в палаті для важкопоранених. У неї маленьке, з кулачок, висхле личко, на голові хитромудра споруда з накрохмаленого білого полотна. Чи то від старості, а може, від якої давньої хвороби у неї час від часу здригається голова і виповнюються слізьми лагідні сизі очі. Коли вона шепоче свої молитви, сльози градом котяться з її очей, так, ніби вона взялась оплакати всі земні гріхи. З її появою в палаті починається рух, скриплять ліжка, хто встає, хто лиш спускає з постелі ноги, а важкопоранені побожно складають руки на грудях. Андрій Гаркуша здатний лише повести очима. Він лежить і дивиться на сестру Марселіну. Старенька теж краєм ока позирає на нього. Вона все ще сподівається, що бог напоумить цього нехриста, не втрачає надії, що небесний патрон монастиря кармеліток, святий Георгій, наставить цю заблукану вівцю на путь істини і наверне до стада Ісусового. Сестра Марселіна носить окуляри, проте і з їх допомогою бачить не краще. Щоразу вона підходить ближче до Андрієвого ліжка і роздивляється його, нахилившись до обличчя, а пересвідчившись, що диявол ще міцно тримає душу цього затятого безбожника, хреститься і відступає зі словами щирої молитви. Андрій пробував пояснювати їй, що диявол вселився не в нього, невіруючого, а в тих лютеран і католиків з легіону, які у славу божу перестріляли сотні невинних людей у французькому Індокитаї, але стара й слухати цього не хоче.

Слідом за Марселіною з'являється сестра Лукреція. Це молода, вродлива жінка, яка не має нічого спільного ні з черницями, ні з монастирем. Скоріше, навпаки, виразно уособлює в собі риси діаметрально протилежні. Жіноча зваба проглядає у кожному її русі, жесті, погляді. Коли Лукреція навіть лає хворого, це звучить так, ніби вона призначає побачення, і в очах уже зовсім безнадійного з'являється надія. Метр Луї Комменж перед операцією посилає до клієнта тільки Лукрецію. Вона вміє якось так поговорити з людиною, що коли настає час операції, у хворого пропадає страх перед скальпелем. До Андрія Лукреція заглядає вже протягом чотирьох днів, а це значить, що скоро і його черга лягати на операційний стіл.

Комменж користується доброю репутацією, проте тут, у госпіталі кармеліток, він експериментує, а набутий досвід застосовує там, де йому більше платять. У палаті перешіптуються про його амури з Лукрецією, але ті, хто вже побував в операційній, з цими плітками не погоджуються. Метр так кричить на Лукрецію, такими останніми словами обзиває її, що про якусь там любов і думати годі. «Любов… Що це таке?» — іноді думає Андрій. Чи можна вважати любов'ю ті незграбні залицяння до сусідської дівчини, з якою росли, ходили до школи, сварились і дружили?» Ні, то все дитячі забавки. Доля так повелася з ним, так: круто обійшлася, що, доживши до зрілого віку, він ще не пізнав справжньої любові. Як почалась війна, йому минав п'ятнадцятий. Хіба тоді був час думати про любов? А по тім… Ех, потім таке пішло… Дахау, табори Ді Пі, іноземний легіон і, нарешті, цей госпіталь…

— Андре, готуйся… — усміхнулась до нього Лукреція.

— Сьогодні?

— Так… Через півтори години. Ти другий у метра. Першою сьогодні у нас мати абатиса. Апендикси загострюються і в святенниць. — Лукреція розвела руками, сіла на ліжко й нахилилась до Андрія. — Але по секрету… Підозрюю, там діло нечисте, не в апендициті річ.

— А в чому? — озвався з сусіднього ліжка молодий француз, який лежав з роздробленим снайперською кулею стегном. Як і годиться справжньому французові, він ставився до Лукреції з підкресленою чоловічою цікавістю. Любив поговорити з нею про всілякі сороміцькі речі, проте розмова між ними велась завжди на грані пристойності.

— О, Божу, чи ти молився сьогодні? — лукаво запитала хірургічна сестра.

— Молився, а що?

— Ну, коли молився, скажу. Нашій абатисі будуть вирізати… Ой, ні, боюся!.. Скажу, а ти розплетеш на весь монастир. Тоді вже точно позбудусь місця. Вона й так мене терпить тільки тому, що метр Комменж…

— Про твої амури з метром відомо кожному другому жителю в Мо!

— А чому кожному другому? Хіба я не достойна того, щоб мною цікавились усі до одного? — грайливо усміхнулась Лукреція.

— Не заговорюй зуби,

1 ... 33 34 35 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний лабіринт. Книга друга», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорний лабіринт. Книга друга"