Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

Тут, мабуть, доречно буде спинитися на історії затинання та глухоти Гранде. Ніхто в цілому Анжу не чув краще і не вмів вимовляти чіткіше анжуйською говіркою французькі слова, як хитрий виноградар. Колись, незважаючи на всю свою спритність, він попався на гачок одному євреєві, який під час переговорів прикладав руку трубочкою до вуха, ніби намагаючись краще чути, і так вдало затинався, підшукуючи слова, що Гранде, ставши жертвою власної людяності, почав підказувати лукавому євреєві слова й думки, які той, здавалося, підшукував, намагався докінчувати міркування єврея, говорити так, як мав говорити клятий єврей, тобто став зрештою цим євреєм, а не Гранде. Ця своєрідна боротьба закінчилася для бондаря в його комерційному житті угодою, про яку він міг пошкодувати. Та, зазнавши на ній грошового збитку, він морально добув добрий урок, плоди якого пожинав пізніше. Кінець кінцем добряга благословляв єврея, що навчив його мистецтву виводити з терпіння свого комерційного противника, примушуючи того висловлювати чужу думку і весь час випускати з уваги свою власну. Але досі ще жодна справа не потребувала стільки глухоти, затинання та незрозумілих натяків, що ними Гранде обплутував свої думки. Передусім він не хотів брати на себе відповідальності за власні думки; крім того, він волів лишатися хазяїном свого слова, приховуючи свої справжні наміри.

— Па… пане де Бон… Бон… Бонфон…

Вдруге за три роки Гранде назвав Крюшо-племінника паном де Бонфон.

Голова міг подумати, що хитрий добряга обрав його зятем.

— Так… так от, ви… ви… ви ка… ка… казали, що і… іноді ба… ба… банкрутству мо… мо… можна за… запобігти…

— Втручанням самих комерційних судів. Це робиться мало не щодня, — сказав пан К. де Бонфон, ухопившись за думку дядечка Гранде, сподіваючись, що він її вгадав, і бажаючи шанобливо пояснити її старому. — Слухайте.

— Я с… с… слухаю, — покірно відповів добряга з лукавством школяра, який у думці сміється з учителя, вдаючи, ніби слухає його якнайуважніше.

— Коли людині статечній і поважній, яким, наприклад, був ваш покійний брат у Парижі…

— Мі… мій брат, так.

— Загрожує зруйнування…

— Це… це… на… називається зру… зру… зруйнуванням?

— Так. Коли банкрутство стає неминучим, комерційний суд, якому він підсудний (стежте уважно!), має право спеціальним рішенням призначити ліквідаторів для його торговельного дому. Ліквідувати підприємство — це не означає збанкрутувати, розумієте? Ставши банкрутом, людина зазнає безчестя; ліквідувавши справу, лишається чесною.

— Це ве… ве… велика різ… різниця, ко… коли це не ко… ко… ко… коштує до… дорожче… — сказав Гранде.

— Але ліквідацію можна провести навіть без комерційного суду, — сказав голова, збираючи понюшку табаки, — ви знаєте, як оголошується банкрутство?

— Ні, я про це ніколи не ду… ду… ду… думав, — відповів Гранде.

— По-перше, — вів далі чиновник, — поданням балансу до канцелярії суду, що робить сам комерсант або його представник з належними повноваженнями. По-друге, на вимогу кредиторів. Отже, якщо комерсант не подає балансу, якщо жоден із кредиторів не вимагає від суду рішення про оголошення згаданого комерсанта банкрутом, що тоді?

— Та… та… так, що… о ж са… са… саме?

— Тоді родина небіжчика, його представники, його прямі спадкоємці, сам комерсант, якщо він живий, чи його друзі, якщо він зник, проводять ліквідацію. Може, ви бажаєте ліквідувати справи вашого брата? — спитав голова.

— Ах, Гранде! — вигукнув нотар. — Як це було б добре! Почуття честі живе ще в глибині наших провінцій. Якби ви врятували своє ім'я, бо це ж ваше ім'я, ви були б людиною…

— Дуже шляхетною, — додав голова, уриваючи дядька.

— Бе… безперечно, — відповів старий виноградар, — мі… мій б… б… брат зва… зва… звався Гранде, та… так само, як і я. Це… це… це чи… чи… чиста пра… правда. Я… я… я не… не каж… кажу «ні». І… і… і… ця лі… лі… ліквідація мо… мо… могла б у вся… всякому разі, у в… в… всіх від… від… відношеннях бу… бути дуже ви… ви… вигідною для мого не… не… небожа, якого я лю… лю… люблю. Од… однак треба по… подумати. Я не зна… зна… знаю па… паризьких хи… хи… хитрунів. Адже я… я… ба… бачите, в Co… Co… Сомюрі! Мої ві… ві… відсадки, ка… а… канави, у ме… ме… мене свої ді… діла. Я ніколи не давав ве… ве… векселів. Що таке вексель? Я їх ба… ба… багато одержу… у… вав, але я ні… ніколи не під… під… підписував. Їх бе… бе… руть, їх дис… с… сконтують. Ось і в… в… все, що я… я… я… з… з… знаю. Я чу… чу… чув, що мо… мо… можна вику… ку… куповувати ве… ве… ве…

— Так, — сказав голова. — Векселі можна придбати на біржі по стільки-то за сотню. Розумієте?

Гранде склав руку трубочкою, підніс до вуха, і голова повторив свою думку.

— Але, — відповів винороб, — тр… р… треба ж їсти-пити при цьо… цьо… цьому? Я… я… в мо… мої роки н… не ро… ро… розуміюся н… на цьому всьому. Я по… повинен ли… лишатися ту… ту… тут, щоб до… до… доглядати за хлібами. Збіжжя зби… рають і зб… збі… збіжжям пла… платять. Передусім треба сте… стежити за вро… врожаєм. У мене найва… ва… важливіші ді… ла у Фруанфоні, ду… дуже ви… ви… вигідні. Не можу я по… кинути свого до… до… дому за… за… заради неррр… роз… оз… озбери… берихи з у… у… сією цією ч… ч… чорті… івнею, в я… якій я н… ніч… чогісінько н… не второпаю. В… ви кажете, що… що я, що… щоб лі… лі… ліквідувати, щоб припинити оголошення банкрутства, по… овинен бути в Парижі. Але ж не мо… можна о… одночасно бути в дво… ох мі… місцях, хіба що п… п… прикинутися ма… маленькою пта… пташкою… і…

— І я вас зрозумів! — вигукнув нотар, — Послухайте, друже, у вас є