Читати книгу - "В океані"

Боцманові не подобалось, що на заході швидко піднялися тонкі білі пір'їни хмар, які швидко рухались одна до одної, зливаючись у густі димчасті шари. Поки що не сильно ще дув побережник — північно-західний витер, але тепер зиб збільшувався і хмари летіли в іншому напрямку — явна ознака наближення циклону. Навіть не дивлячись на барометр, боцман знав, що стрілка знову рухається на «дощ».

Зігнуті білясті прути хмар усе стрімкіше підіймалися над обрієм, що почав темніти.

— Якщо небо мітлами метуть, значить, сильний вітер буде дуть, — замислившись, промовив уголос Агєєв.

— Сказали щось, товаришу мічман? — повернувся до нього вахтовий матрос Кисельов.

— Ні, нічого. Це стара морська приказка. Небо мені зараз не подобається і вітер. Уночі ви не бачили — навколо місяця наче кільце було? Це, старі помори кажуть, — на великий вітер. Схоже на те, що скоро аврал зіграють. Циклоп проходить десь поблизу.

І справді, вітер дужчав, здавалось, ніби він рухається по колу. Сильніше скрипіли троси, важко терлися між скобами, що утримували їх.

Смуги хмар насувались одна на одну, зливались, важчали.

Десь далеко з'явилося на хвилях клоччя туману, полетіло над спокійною ще водою.

Вузька протока залишилася позаду, кораблі вийшли на простір Каттегату.

— Барометр падає щось дуже вже швидко, — своїм звичайним урівноваженим голосом сказав Курнаков, вийшовши на місток «Прончищева». — Як думаєте, товаришу капітан першого рангу, встигнемо до шторму зайти на внутрішній рейд Гетеборга?

— Шведи дають нам якірну стоянку на рейді Вінга-Санд, — таким же спокійним, здавалося, байдужим тоном відповів Сливін. Він щойно піднявся з радіорубки на місток.

Капітан Потапов не сказав нічого, але його обличчя набрало такого виразу, ніби він з'їв щось гидке і хоче приховати це від присутніх.

Курнаков мовчки пройшов у штурманську рубку. Знявши з полиці-поперечну планку, що не давала книжкам падати під час качки, вийняв «Лоцію протоки Каттегат». Стоячи біля столу з розкладеною на ньому картою, над якою зігнувся Чижов, мовчки, квапливо перегортав сторінки. Знайшовши потрібне місце, почав читати вголос:

— «На окремих ділянках західних підходів до порту Гетеборг є дуже багато підводних і надводних, скель… Ділянка північніше острова Бушар називається протокою Вінга-Санд…» Так, Так… — Він перегорнув сторінку. — «Три фарватери, що йдуть із заходу, на підході до порту Гетеборг сходяться в протоці Вінга-Санд на траверсі острівця Бетте… На західному боці головного фарватеру є небезпеки, розташовані на зюйд від островів Вінга та Бушар, а на східному боці його лежать небезпеки, розташовані поблизу островів Стюрсе, Варге, Кензе і Гальте».

— Небезпек загалом вистачає, — сказав Чижов, не відриваючись од карти.

— Ага, ось що нам потрібно, — дивився Курнаков у лоцію. — «На західних підходах до порту Гетеборг є такі якірні місця: у протоці Вінга-Санд, за вісім кабельтових на вест від огню Бетте…» — Він почав читати про себе, але не витримав, знову прочитав уголос: — «Це якірне місце відкрите для вітрів із зюйд-веста і веста, які утворюють на ньому значні хвилювання».

— Не дуже смішно, — пробурмотів Чижов. — Якраз маємо західні вітри.

Сливін, зайшовши в штурманську рубку, сів на диванчик, поклав поряд з собою бінокль і розстебнув комір дощовика.

— Незрозуміло, чому це надало їм підсунути нам таку стоянку, — сказав Чижов, присуваючи до себе лоцію.

— Напевне, зайняті всі причали у Гетеборзі, — стримано озвався Курнаков.

— Важко припустити… Довжина причалів там не одна і не дві милі… Все місто перетяте пристанями для океанських кораблів.

— Але ще важче припустити, що вони просто не хочуть пускати наші кораблі на внутрішній рейд або навмисне намагаються поставити нас під удари вітру…

До цієї миті Сливін мовчав, тепер різко втрутився в розмову.

— Про що суперечки, товариші? Я не заперечував проти цієї стоянки.

Штурмани замовкли. Начальник експедиції продовжував:

— Мотиви? Прошу уваги. Ми простоїмо в Гетеборзі всього один-два дні. Бункеровку можна провести і на зовнішньому рейді. А вести док по річці Гете, потім у тісноті рейду, потім виводити його назад — це, мабуть, буде складніше, ніж стояти під вестовими вітрами. Я вважаю, що вони зробили правильно, запропонувавши мені не входити на внутрішній рейд.

Він сказав це, нібито заперечуючи сам собі. Штурмани мовчки подивились один на одного.

Нарада агітаторів у каюті Андросова наближалася до кінця. Сильніше рипіли перебірки, глухо били в борт хвилі. Розкриті книжки, журнали і купка аркушів, що лежала перед Андросовим, рухались, як живі, йому раз у раз доводилось утримувати їх на столі.

На диванчику сиділи, щільно один до одного, машиніст Гладишев, кочегар Ілюшин, лейтенант Ігнатьєв, повар Уточкін, Фролов — з записними книжечками з руках. На койку сіли Таня Ракитіна, боцман Птицин, трюмний Іванов.

— От, товариші, вам матеріал про сучасну Швецію, — закінчив капітан третього рангу. — Про країну залізної руди, високоякісних сталей і постійного нейтралітету, що приніс Швеції немалу користь. Це, мабуть, єдина в Європі країна, що не постраждала від другої світової війни, навпаки — збільшила свої багатства у воєнні роки.

— Миролюбство, яке зрозуміли по-своєрідному! — сказала Таня Ракитіна.

— Так, — зітхнув Андросов. — Нам довелося зазнати наслідків такого миролюбства на собі, коли шведський уряд додержував нейтралітету і водночас вважав за можливе брати з гітлерівської Німеччини понад п'ятдесят мільйонів крон щороку за провіз через Швецію воєнних матеріалів.

— Добре розвернулися! — сказав з обуренням Фролов.

— Під час війни гітлерівці вивозили з Швеції по десять мільйонів тонн руди на рік, — продовжував Андросов, перебираючи свої замітки. — Шведська руда покривала тридцять процентів потреби всієї німецької військової промисловості. Сімдесят процентів військових літаків фашистської Німеччини літали на знаменитих шведських шарикопідшипниках СКФ.

— Оригінальний нейтралітет! — сказав Ігнатьєв, відкидаючи волосся з лоба.

— Характерний факт, — дивився в свої записи капітан третього рангу, — молібденові рудники