Читати книгу - "Експедиція «Гондвана», Леонід Михайлович Тендюк"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І боцман, і капітан, й начальник експедиції — всі (навіть маслопупики повилазили із своєї кочегарки) привітно махали нам руками, проводжали в гості до Нептуна.
Антрекот Антрекотович, поставивши на кормі мольберт, квапливо робив ескіз до задуманої картини «Четверо сміливих». Та в останню хвилину раптом відклав пензель. Схопивши гітару, завів популярну на «Садку» пісню:
Ви і в пеклі спом'янете —
От робота та-ак робота! —
Антрекотові коклети
І какаву Аптрекота-а…
Дорогі, милі друзі!.. Там, на палубі корабля, в буденних клопотах і метушні часом через несуттєве в характері того чи іншого мореплавця— в кого тих вад немає! — не бачилось основного, того, що всі ми, незважаючи на наші вибрики, були безмежно віддані морю, дорожили побратимством, готовністю за будь-яких обставин прийти на поміч і взаємовиручку один одному.
Згадалося, як після банки Корона перепливали океан і як у шторм обірвався трос, — батометри та інше дослідницьке знаряддя, прикріплене до палуби, раптом зрушило з місця, перемістившись на протилежній і без того накренений борт.
Ситуація склалася критична. І хоч ми були знесилені й стомлені, бо цілу ніч працювали коло батискафа в трюмі, але на поклик Юрка Ступи, що першим помітив обірваний кінець, прожогом кинулися з кают — матроси, машиністи, навіть Стецько Мегерович.
Під пронизливим вітром, який збивав з ніг, небезпеку відвернули, дарма що в багатьох на тілі залишились і синці й рани, а Куксу черконуло ще й по щоці — Моніка женишка свого не впізнає.
Ось така невеличка сценка. Подібних випадків безліч трапляється в плаванні. І завжди ми готові стати на прю з океаном.
Батискаф — тіснувата оселя. Кабіна з пультом управління, як і житловий відсік, од підлоги до стелі заставлена радіоелектронною вимірювальною апаратурою — ледве можна повернутися. Втім, у «спальні», видовженій кормовій рубці, таки вмістилося ліжко і два крісла.
Щоб почуватися як вдома, Заєць на перетинці житлового відсіку прикріпив етюд з верболозом та схилами Дніпра, а я — присланий родичами фотознімок: мати стоїть на порозі і з сита годує курчат.
Данило — городянин, якому не так, як нам, степовикам, близька знада села, осудливо поставився до цієї картинної галереї, дошкульно охрестив її курячо-заячою забавою.
— Не підводний апарат — курятник. Зняти негайно!
Та командир, Кім, лише посміхнувся.
— Не чіпай — нехай висить! Гагарін теж брав із собою речі, що нагадували йому про рідну землю.
Вмонтовані в корпус, виготовлені з надміцного акрилового пластика, конічні ілюмінатори — по одному з боків і центральний в носовій частині — відкривали перед очима широкий підводний кругозір: можна все бачити й за всім спостерігати.
Не знаю, що там збирається малювати на своєму полотні Антрекот Антрекотович. Та якби ви зараз зазирнули в наш підводний дім, неодмінно вигукнули б: космонавти! Бо ми зовні — та й не тільки зовні! — схожі на розвідників космосу.
На нас — якщо раптом десь у складній електромережі батискафа трапиться коротке замикання і від іскри спалахне пожежа та підвищиться температура, — вогнестійкий, цитринового кольору азбестовий костюм. Перед кожним на відкидному столі планшетка з великомасштабною картою тамтешнього придонного рельєфу — його остаточно, ще раз уточнили перед нашим зануренням… Глибиномір, компаси, підзорні труби — монокуляри. Та, власне, все, що потрібно для мандрівки в океанські глибини.
Екран гідролокатора, до якого зараз прикипів наш командир, окреслив стрімкі підводні урвища, громаддя скель, долини між ними. Він — ніби жива карта, і доповнює ту, складену раніше, великомасштабну.
— «Садко», «Садко»! — гукнув у мікрофон Кім. — Уточніть наше місцезнаходження.
Від судна нас відділяє товща води, та зв'язку з ним не втрачено. Він підтримується з допомогою радіо- та гідроакустичної апаратури.
На океанському дні поставлено буї-маяки, по яких звірятимемо маршрут. Точніше: буї висять на скляних кулях за кілька десятків метрів від дна.
Не встиг Кім передати просьбу, як із «Садка» відповіли:
— Вас зносить на схід. Від маяка № 1, по пеленгу дев'яносто п'ять градусів, ви перебуваєте за тисячу сто метрів і майже на такій відстані від маяка № 2.
— Тихше хід! — наказав Кім. — І ляж на курс 75°.
Данило простяг руку до стінного щитка з пультом управління гвинтами бокового, вертикального й горизонтального ходу. Злегка натиснув на важіль, і батискаф почав повертати ліворуч.
Я звик, що корабельне стерно, біля якого мені довелося стояти на «Буревіснику» та на «Садку», перекладається без оглядки, замашисто (п'ять-шість градусів ліворуч чи праворуч ролі не грали). А тут, бач, яка точність — враховується кожен градус.
Руки пілота нагадують руки годинникового майстра або ж хірурга, що вдумливо орудує скальпелем: щонайменша невправність — недопустима. Наші лапища, товаришу Куксо, для такої артистичної роботи, на жаль, не годяться!
Під водою, як я зрозумів, у швидкостей і відстаней не земні — інші виміри. Трикілометрову дорогу в пучину, куди ми опускаємось, зможемо подолати не скоро: не зважаючи на те, що наш путь згори — вниз, рухаємось не більше тридцяти метрів на хвилину.
Зараз ми перебуваємо на півкілометровій глибині. Прощальний погляд сонячного світла, та й то ледь вловимий, помітили ще до чотирьохсотметрової позначки.
Спочатку сонячна повінь під водою владарювала неподільно. Світло лилося звідусюди, то приглушене, то яскраве. На мить втрачалося почуття реальності, здавалось, сонце не одне — їх кілька: вгорі, внизу, обабіч.
Чим глибше опускалися, відчутніше мінялося довколишнє забарвлення: вода, риба, мікроорганізми. Неподалік від поверхні моря всі барви в підводнім світі були однакові. Поступово світло видозмінювалось, різні ділянки його спектра приглушувались по-своєму і неодноразово. Спочатку око помітило, як зникли червоні барви, потім оранжеві, далі — зелені, нарешті останніми померкли сині промені.
І ось на глибині, без червоного світла, водорослини, що насправді коричнюваті, здалися зеленими; риба — теж зелена. Зеленим багатозір'ям замерехтіли довкруг мікроорганізми, які ще недавно фосфорично сяяли.
Пробиваючись крізь це зеленозоряне «небо», ми перетнули межу,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Експедиція «Гондвана», Леонід Михайлович Тендюк», після закриття браузера.