Читати книгу - "З далеких планет, Олександр Павлович Бердник"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Все сталося так швидко і настільки фантастично, що Микола до ладу не встиг і зміркувати.
Перед очима з’явився килим, сяючи різнокольоровими вогниками. Вогники швидко перебігали з місця на місце. Потім килим посунув на робота і людину.
І тоді Кір зробив те, що йому було наказано робити в разі гострої небезпеки: ввімкнув променемет…
Якась сила вдарила Миколу так, що в очах попливли кола і, відірвавши од робота, кинула на землю. Юр підплигнув угору і, падаючи, звалився набік. Щупальця його безпомічно засмикались.
А коли Микола отямився і звівся на лікоть — навколо вирувало полум’я… З усіх боків наступала рівна ревуча стіна вогню.
— Радіальна швидкість руху полум’я до центра кола — два сантиметри на секунду, — повідомив робот, знайшовши, нарешті, рівновагу.
“До центра, цебто до нас”, — вжахнувся Микола.
— Скільки од нас до фронту?
— Сімдесят п’ять метрів по радіусу, — чітко, як завжди, відповів Кір.
Нестерпна спека дихала в обличчя.
І раптом високе полум’я щезло.
Микола стрибнув на робота — його обережно обхопило одне з щупалець. Пробігши метрів з п’ятдесят, робот різко зупинився. Микола глянув униз — о жах! — під ногами була прірва, на дні якої клекотіла темно-багряна лава. Вона підмивала берег, великі брили гучно обвалювались униз і, зіткнувшись з лавою, перетворювалися в пару.
— Спрямована реакція розпаду охопила грунт, — сказав Кір, повільно задкуючи.
— Кір, ми повинні припинити реакцію.
— Це неможливо. Вона припиниться, якщо радіус кола, всередині якого ми стоїмо, дорівнюватиме нулю.
За вогняною прірвою темніла пустельна рівнина.
— Треба перестрибнути, Кір!
— Неможливо, — відповів робот, моргаючи очима-фотоелементами.
— Чому? — Вони з Кіром помалу відступали до центра кола. — Адже для тебе, зважаючи на місцеву силу тяжіння…
— Ось, — Кір показав штурманові два перебиті щупальця.
— Де ж це ти, Кір? — Микола приторкнувся до пошкоджених щупалець.
— Коли падав на грунт.
Вогняне кільце звужувалось…
7“…Стіни сфери, всередині якої я висів, світилися все яскравіше — аж очам було боляче. І раптом світло погасло. Щезли стіни, ніби розтанули. Тепер я висів у порожнечі. Десь у страшній далечині засвітився блакитний вогник. Другий, третій, четвертий… Разом вони утворили знайому конфігурацію. Проціон!
Внизу, під ногами, праворуч, ліворуч, над головою — скрізь спалахували зорі…
— Хто ви? — закричав я, і луна гучно повторила мій голос.
Отже, стіни не зникли? Просто вони стали прозорі. От би Кіра сюди, він би допоміг вирішити цю загадку.
Тільки я подумав про це — зоряне шатро погасло. Навколо мене безмовно закружляли в шаленому танці якісь сріблясті хмарки. Потім замість них з’явились оранжеві нитки, вони складалися в чудернацькі ієрогліфи. А може, це просто гра світлових променів? Але занадто вже правильними рядками рухались ієрогліфи. І деякі з них повторювались.
Я відчув сильний голод. На щастя, в мене був пакет НЗ.
Коли я почав їсти, екран погас, і на мене звідусіль ринуло проміння. Потім на невидимому екрані, що оточував мене, з’явився якийсь величезний пульсуючий клубок. Він ритмічно скорочувався, женучи темну рідину по гіллястих судинах. А це що? Хребет… Кінцівки. Шлунок, в який повільно опускається грудка їжі… Та це ж я!
Мене вивчають, ніби комаху під мікроскопом! Але де ж вони, ці істоти — хазяї планети? Чому вони не з’являються?
Мені здалось, що я плавко опускаюсь. І справді, через кілька секунд мої ноги торкнулись основи сфери.
Екран погас…”
8— Кір, ми зараз загинемо, — прошепотів штурман. — Ти повинен спробувати.
— Я не можу ризикувати вашим життям.
Тоді Микола швидко натиснув на один з численних клапанів робота і, коли клапан відчинився, перервав тоненьку нитку запобіжника. Тепер Кір міг виконати будь-який наказ, навіть найбезглуздіший.
Штурман скочив на робота й закричав:
— Стрибай на той бік!
Кір блискавкою майнув у повітрі і опустився на чорний грунт. Але одразу ж підскочив — грунт був розжарений. А попереду синіли зарості.
Перелетівши кілька метрів, вони впали зверху на кущі.
Трохи опам’ятавшись, штурман скомандував:
— Вперед! Треба розшукати капітана.
9“…Я знову повиснув у центрі сфери. Знову її оболонка ніби розтанула. Нескінченним потоком попливли по екрану конструкції.
Раптом серед потоку незнайомих речей помітив великий плаский диск, що рівномірно обертався. Я мимоволі простяг до нього руку. І зразу ж рух припинився. Все, крім диска, щезло. Диск перестав обертатися. В його бічних торцях були отвори, схожі на ракетні дюзи. Літальний апарат? Але хто зможе літати на диску, товщина якого не перевищує п’яти сантиметрів?
І раптом мене пройняв здогад: килими!
Це вони — розумні істоти. Це вони полонили мене й помістили в центрі сфери. А світлова сигналізація килимів — це, певно, їхня мова.
Те, що було потім, підтвердило мій здогад. Поруч з нерухомим диском молочно засвітився великий прямокутник. У лівому верхньому кутку замигтіла жовта цятка.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З далеких планет, Олександр Павлович Бердник», після закриття браузера.