Читати книгу - "Пригоди Шерлока Холмса, Артур Конан Дойль"

Кілька хвилин ми сиділи мовчки. Я ще ніколи не бачив Холмса таким пригніченим та приголомшеним.

- Це зачіпає мою гідність, Ватсоне,- мовив він урешті.- Це, безперечно, дріб’язкове почуття, але це зачіпає мою гідність. Тепер ця справа стане для мене справою честі, і якщо Бог дасть мені здоров’я, я таки доберуся до цієї банди. Юнак прийшов до мене шукати порятунку, а я його послав на смерть! - Він скочив зі стільця і, страшенно хвилюючись, почав ходити туди-сюди кімнатою, нервово стискаючи свої довгі, тонкі руки. Бліді його щоки палали.

- Які підступні ці дияволи! - вигукнув він нарешті.- Як їм вдалося заманити його туди, на берег річки? Набережна зовсім не по дорозі до станції. Міст, звичайно, навіть такого буряного вечора був дуже залюднений. Але ми ще побачимо, Ватсоне, хто з нас кінець кінцем переможе. А тепер я пішов.

- До поліції?

- Ні, я обійдуся без неї. Я сам сплету павутиння, і нехай поліція ловить у нього мух.

Цілісінький день я був зайнятий своєю практикою і повернувся на Бейкер-стріт пізно ввечері. Шерлок Холмс іще не з’являвся. Було вже близько десятої години, коли мій друг увійшов, блідий і стомлений. Підійшовши до буфета, він одламав кусень хліба й заходився жадібно його жувати, запиваючи великими ковтками води.

- Ви зголодніли? - зауважив я.

- Як вовк. Зовсім забув попоїсти. Нічого не мав у роті від самого сніданку.

- Нічого?

- Ані крихти. Я не мав часу навіть подумати про їжу.

- А як посуваються ваші справи?

- Успішно.

- То ви знайшли ключ до розгадки?

- Злочинці в моїх руках. Молодий Опеншо недовго лишатиметься невідомщеним. Нумо, Ватсоне, затавруймо їх їхнім же диявольським тавром! Непогана ідея, авжеж?

- Що ви маєте на увазі?

Холмс узяв з буфета помаранч, поділив його на шматочки й видавив на стіл зернятка. Відрахувавши п’ять зерняток, поклав їх у конверт, написав на внутрішньому боці клапана: «Ш.Х. за Д.О.», запечатав конверт і надписав його: «Капітанові Джеймсу Келгуну, вітрильник «Самотня Зірка», Саванна, Джорджія».

- Цей лист чекатиме на нього в порту, коли він туди прибуде,- мовив Холмс, посміхнувшись.- Гадаю, це принесе капітанові безсонну ніч, бо лист провістить йому таку самісіньку долю, як і Опеншо.

- Але хто цей капітан Келгун?

- Ватажок банди. Я доберуся й до інших, але він буде першим.

- Як ви знайшли їх?

Холмс дістав із кишені великий аркуш паперу, увесь списаний числами та назвами.

- Я провів цілий день,- сказав він,- проглядаючи Ллойдові реєстри та підшивки старих газет і простежуючи шлях кожного судна, що побувало в Пондишері в січні та лютому 1883 року. Впродовж цих місяців у реєстрі відзначено тридцять шість суден великого тоннажу. Вітрильник під назвою «Самотня Зірка» одразу привернув мою увагу; щоправда, там значилося, що він вийшов з Лондона, але ж «Самотня Зірка» - назва одного з американських штатів.

- Здається, Техасу?

- Не знаю до ладу, якого саме, але зрозуміло, що цей вітрильник - американський.

- Що ж тоді?

- Я продивився реєстри Данді й коли побачив, що вітрильник «Самотня Зірка» був там у січні 1885 року, підозри мої змінилися впевненістю. Тоді я поцікавився щодо кораблів, які перебувають нині в Лондонському порту.

- Ну й що?

- «Самотня Зірка» прибула сюди минулого тижня. Я поїхав в Альбертські доки й дізнався там, що сьогодні вранці вона вирушила річкою до моря, узявши курс на Саванну. Я послав телеграму до Ґрейвсенда й з’ясував, що «Самотня Зірка» проходила там кілька годин тому; а оскільки вітер дме зараз зі сходу, то я не маю сумніву, що вона вже проминула Ґудвін і тепер перебуває недалеко від острова Вайт.

- Що ж ви збираєтесь тепер чинити?

- Келгун у моїх руках. Він та ще двоє його помічників, як я довідався,- єдині американці на вітрильнику. Решта - фіни та німці. Я також знаю, що минулої ночі всіх трьох на кораблі не було. Цю інформацію я одержав від вантажника. Перш ніж вітрильник дістанеться Саванни, поштовий пароплав доставить туди мого листа, а телеграф повідомить поліцію в Саванні про те, що на цих трьох джентльменів тут чекають із нетерпінням як обвинувачених у вбивстві.

Проте в найкращих людських намірах завжди трапляється якийсь ґандж, і вбивцям Джона Опеншо не судилося одержати помаранчеві зернятка на знак того, що хтось інший, такий же хитрий та рішучий, натрапив на їхній слід. Того року осінні бурі були дуже тривалі й люті. Ми довго чекали з Саванни вістей про «Самотню Зірку», але так і не дочекалися. Врешті ми довідалися, що десь далеко, в хвилях Атлантичного океану виявлено ахтерштевень якогось корабля з вирізаними на ньому літерами «С. З.». Це було все, що нам судилося дізнатися про долю «Самотньої Зірки».

Айза Вітні, брат небіжчика Еліяса Вітні, доктора богослов’я, директора богословського коледжу Святого Юрія, призвичаївся курити опій. Звички цієї він набув, як я розумів, ще в коледжі через дурну примху: прочитавши книгу де Квінсі про сни та відчуття курця опію, він почав підмішувати його до тютюну, щоб пережити те саме. Незабаром він переконався, як і багато інших людей, що розпочати курити легше, ніж покинути, й довгі роки зоставався рабом цього зілля, викликаючи страх і жаль у своїх друзів та родичів. Я досі бачу перед собою його жовте одутле обличчя, очі з набряклими повіками й звуженими зіницями, його тіло, що безсило лежить у кріслі,- жалюгідну руїну шляхетного чоловіка.

Якось увечері, в червні 1889 року, саме тієї години, коли вже позіхаєш і поглядаєш на годинник,- у двері мого помешкання подзвонили. Я підскочив у кріслі, а дружина, поклавши своє шитво на коліна, невдоволено скривилася.

- Пацієнт! - мовила вона.- Доведеться йти.